відказала Наталя. – Як успіхи на заводі?
– Їду у відрядження. Проводитимуть випробування нового Ан-24, – відказав Роман із повним ротом печива. – Повернуся до початку травня. Випробування засекречені. Так що вам – по великому секрету.
Наталя подивилася на Люсю, мовляв, «дитина»… Дівчина зрозуміла той погляд і тільки кивнула. Потім звернулася до Романа:
– Шкода. Пропустиш мій день народження наступного тижня. Я торт уже замовила. Ну, я піду?
– Стривай. Ми викличемо таксі, – сказала Наталя, а потім додала, звертаючись до сина: – Ти коли назад?
– До Дня Перемоги точно вже буду в Києві.
На внутрішньому подвір’ї Роман роззирнувся навсібіч, щоб пересвідчитися, що за ними ніхто не стежить, і взасос пристрасно поцілував Люсю. Та миттю почала вириватися:
– Ти чого?!
– Тобто, «чого»? Та ми щойно кохались, а тепер ти не даєш себе по дорослому поцілувати? – розсміявся юнак.
– Я так ніколи не цілувалась… – зізналася дівчина.
– Тільки не кажи, що й сексом ніколи до цього не займалася, – почав жартувати Роман і розреготався, однак перехопив погляд Люсі й раптом вкляк. Потім враз посерйознішав: – Так. Усе зрозуміло. Ото я дурбецало… Дев’ятого травня біля постаменту колишнього пам’ятника Сталіну. Я тоді вже точно повернуся з відрядження. Підемо в «Жабу» й танцюватимемо там фокстрот так, що підошви з твоїх модних туфельок повідлітають, затямила?
– Затямила, – ледве дихаючи відповіла дівчина. – А якщо не прийдеш?
– Значить, передумав! – таки не стримався і розсміявся юнак.
– Зрозуміла, – потупивши погляд, серйозно проказала дівчина.
– Тю!.. Люсю, ну ти чого?! Жартую я, затямила!? Жартую! – і Роман струсанув дівчину за плечі. – Тільки не починай ревіти. Все ж добре. Ти чого? Ти ж дівчина моєї мрії…
Люся зовсім по-дитячому витерла шмарклі рукавом свого модного дорогого пальта пастельного відтінку і краєчком ока побачила, як у подвір’я на Липках заїжджає столичне таксі із шашечками:
– Затямила, – потім уважно подивилась у вічі юнакові: – А що то за вислів такий? Сам придумав?
– Який? – не зрозумів Роман.
– Дівчина мрії. Твоєї мрії, – уточнила Люся.
– Та нє… – розсміявся Роман. – То фільм так німецький називається. Нещодавно по блату опівночі на додатковому сеансі в «Жовтні» пощастило подивитися.
– А-а… – протягнула Люся, сідаючи в таксі. Вона щосили намагалася приховати розчарування.
– Та постривай! – знову наздогнав Роман і нахилився над причиненим вікном. – Ось, на, тримай. Сім карбованців. З головою вистачить до твоїх «баклажанників». У суботу, дев’ятого травня – не забудь!
Розділ другий. Життя в рожевих окулярах
На вікні узори, Квіти на вікні. Десь сніги, як море, В білій далині. Облетіли клени листячком давно. Рік новий до мене Загляда
