кілька тижнів я підписав контракт із Джиммі, і він став моїм менеджером. Стандартний чотирирічний контракт – дві третини мені, одна третина – Джиммі. Після того вони домовилися розділити доходи від контрактів один з одним. Кас також підписав мій контракт. Під його підписом значилося: «Кас Д’Амато, ментор Майкла Тайсона, який має право на остаточне схвалення всіх рішень, що стосуються Майкла Тайсона». Тепер у мене була офіційна управлінська команда. Я знав, що Кейтон і Джиммі були дуже тямущими хлопцями в усьому, що стосується ЗМІ, і я розумів, що вони знали, як організувати цю чортівню. Маючи до того ж Каса, який приймав усі рішення щодо боксерських боїв і відбирав моїх суперників, я був готовий почати свою професійну кар’єру.
Приблизно за тиждень після початку тренувань я зник на чотири дні.
Знайшов мене Том Патті. Я сидів у своєму «кадилаці».
– Де ти пропадав, Майку? – запитав Томмі.
– Мені не потрібна ця чортівня, – видихнув я. – Батько моєї подруги Енджі працює менеджером в універмазі Джей Джей Ньюберрі. Він може влаштувати мене на роботу, де я зароблю сто тисяч доларів. У мене є цей «кадилак». Я збираюся кинути все це, – відповів я.
Правду кажучи, я просто нервував через те, що мав почати битися в професійних боях.
– Майку, ну не будеш ти заробляти по сто тисяч на рік, через те, що ти зустрічаєшся з його дочкою, – сказав він.
– Я багато чого вмію, – сказав я.
– Пацан, у тебе не так уже й багато варіантів. Давай назад до спортзалу, виграй свій бій і рухайся далі.
Наступного дня я знову був у тренажерному залі. Щойно я впорався зі своїми нервами, на місце страху прийшла гордість за те, що я збираюся стати професійним бійцем у вісімнадцять років. У мене була чудова команда. Крім Кевіна Руні, з нами був ще Метт Баранскі. Метт був чудовою людиною і послідовним стратегом. Тоді як Кевін був тим типом, що кричить усе, що думає, тобі в обличчя.
Ми обговорювали, яке б мені взяти прізвисько. Джиммі й Білл вважали, що в цьому немає потреби, але Кас хотів назвати мене Темним Жахом, в знак поваги до Джо Луїса, Темного Бомбера. Я подумав, що це було б круто, але ми так і не затвердили цей нік. Проте я віддавав шану й іншим моїм героям. Хтось вдягав мені на голову миску й обвівши її електробритвою зробив мені стрижку як у Джека Демпсі. А потім я вирішив закосити під спартанський лук, який був у всіх моїх старих героїв – без халата та шкарпеток. Я хотів, щоб цей лук став знову в моді серед боксерів.
Мій перший професійний бій відбувся 6 березня 1985 року в Олбані. Моїм противником був хлопець на ім’я Гектор Мерседес. Ми нічого про нього не знали, тому вранці перед боєм Кас зв’язався по телефону з кількома тренерами й власниками боксерських залів у Пуерто-Ріко, щоб переконатися, що Мерседес – це не якась підстава. Уночі перед боєм я нервував, але водночас я знав, що зможу побороти цього хлопця, щойно я побачу його на ринзі.
Я знав, що Кас підібрав мені для перших кількох боїв
