Веселкова Долина. Люси Мод Монтгомери
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Веселкова Долина - Люси Мод Монтгомери страница 5
– Кожне ваше слово все більше переконує мене в тому, що ці Мередіти – з тих, хто знає Йосипа, – рішуче сказала господиня Енн.
– Як-не-як, а це таки правда, – визнала панна Корнелія. – І це все урівноважує. У будь-якому разі, тепер вони живуть у нас, і ми маємо просто робити для них усе можливе й заступатися за них перед методистами. Ну, гадаю, мені вже час іти в бік гавані. Маршал скоро повернеться додому – він сьогодні був по той бік затоки – і, як справжній чоловік, одразу ж зажадає вечері. Шкода, що не вдалося побачити решту дітей. А де лікар?
– Він у Гарбор-Гед. Ми повернулися три дні тому, і за цей час він лише три години провів у власному ліжку й лише двічі їв у власному домі.
– Що ж, усі, хто хворів за останні шість тижнів, чекали, поки він повернеться додому – і я їх не засуджую. Коли лікар із того боку затоки одружився з донькою гробаря з Лоубриджа, людям це здалося підозрілим. Не личило йому таке робити. А ви з лікарем маєте незабаром навідатися до нас і розповісти нам усе про свою подорож. Певно, ви чудово провели час.
– О, так, справді чудово, – погодилась Енн. – Здійснилися наші давні мрії. Старий Світ чудовий і дивовижний. Та ми повернулися горді з того, якою є наша рідна земля. Канада – найкраща країна у світі, панно Корнеліє.
– Ніхто в цьому й не сумнівався, – самовдоволено мовила панна Корнелія.
– А старий добрий Острів Принца Едварда – найкраща її провінція, а Чотири Вітри – найкраща місцина на ньому, – засміялася Енн, зачаровано дивлячись на захід сонця понад долиною, гаванню і затокою, й указуючи на них рукою. – У Європі я не бачила нічого красивішого за це, панно Корнеліє. Ви вже мусите йти? Діти сумуватимуть, що не побачилися з вами.
– Вони мають чимскоріш мене навідати. Скажіть їм, що банка з пиріжками ніколи не пустує.
– О, за вечерею вони вже планували візит до вас. Вони скоро прийдуть, але спершу мають ще як слід підготуватися до школи. А двійнята відтепер ще й братимуть уроки музики.
– Сподіваюся, не в дружини методистського пастора? – тривожно запитала панна Корнелія.
– Ні, у Розмарі Вест. Учора ввечері я навідувалася до неї й про все домовилася. Яка ж вона вродлива дівчина!
– Так, Розмарі добре тримається, та вона вже не така молода, як раніше.
– Мені вона здалася просто чарівною. Я, знаєте, раніше не мала нагоди по-справжньому з нею познайомитися. Їхній будинок так далеко від дороги, що я рідко коли взагалі бачила її, окрім як у церкві.
– Розмарі Вест завжди подобалася людям, хоча вони й не розуміли її, – сказала панна Корнелія, зовсім не усвідомлюючи, як високо оцінює чари Розмарі. – Еллен завжди тримала її в залізних лещатах – у всьому її стримувала, та водночас і потурала багатьом її примхам. Знаєте, Розмарі колись була заручена – з молодим Мартіном Кроуфордом. Його корабель