у «Га-Арец». Бен-Ґуріонвсе більш побоювався конфлікту з арабами. «Ми маємо справу з національним рухом, – написав він деякий час по тому у своєму щоденнику. – Крім подвоєння кількості єврейських іммігрантів та зміцнення наших позицій, у нас немає жодної іншої можливості реагувати на цей національний конфлікт».[469]
Голосування у Єрусалимі в Асамблеї представників було перенесено через заворушення. Але це була не єдина причина; їх знову й знову гальмували розбіжності, на владнання яких йшло багато місяців. Міські євреї-хареді заявляли, що будуть бойкотувати вибори, оскільки виступають проти голосування жінок навіть на окремих виборчих дільницях. Без участі хареді майже не було сенсу проводити вибори, адже вони представляли найсуттєвішу силу в місті. Бен-Ґуріон критикував і висміював їх своїми добірними виразами; називав їх «неграми», так само, як і раніше в одній зі своїх перших опублікованих статей, років десять тому. Тепер він також стверджував, що то були «руйнівні та гнилі» сили. Він зайняв жорстку позицію: оскільки хареді вважали це принциповим питанням, Бен-Ґуріон наполягав, що їм не можна дозволити перемогти. Якби їм дали зелене світло, «вони поховали б усі сфери нашого життя за допомогою всіляких таємничих релігійних законів».[470]
Попри це, він не залічував себе до тих, хто боровся за права жінок. Бен-Ґуріон зазначив, що жінки не голосують у багатьох країнах. За його словами, Єрусалиму не потрібно було бути лідером у цьому питанні. Зрештою, він погодився на домовленість – жінки могли голосувати і бути обраними до Асамблеї, але в районах хареді чоловіки мають голосувати двічі: перший раз за себе, а другий – за своїх дружин.[471] Уперше Бен-Ґуріон уклав таку угоду з хареді. Домовленість була несумісною з принципом гендерної рівності, який проголосила його партія, але вони з друзями вважали, що сіоністська справа вимагає якомога ширшої участі у виборах усієї єврейської спільноти Палестини, щоб вони виявили національну єдність перед арабами та англійцями. Водночас жінок, які вимагали рівних прав для своєї статі, просили знову і знову йти на компроміс або хоча б відкладати свої права до кращих часів, бо все це в інтересах країни.[472]
Явка виборців була високою. «Ахдут га-Авода» став найбільшою силою в Асамблеї, але не здобув більшості – отримав всього 70 із 314 місць. У Бен-Ґуріона були всі підстави пишатися собою: він отримав найбільшу кількість голосів серед кандидатів у своїй партії, навіть більше, ніж Берл Кацнельсон. Проте його звільнили з армії.[473]
У червні 1920 року Бен-Ґуріон знову запакував свою валізу і вирушив до Лондона. Цього разу Паула поїхала з ним; у серпні там народився їхній син Амос. Вони були у від’їзді майже рік. Основною метою поїздки був збір грошей для «Ахдут га-Авода». «Га-Шомер» був розформований, а захист єврейської спільноти був переданий до рук нового органу – «Хагани»
Щоденник Бен-Цві під редакцією Рахель Янаіт Бен-Цві, рукопис YBZ, с.4 і далі; Smilansky 1921; запис зі щоденника Бен-Ґуріона від 13 липня 1922 року, BGA; Kontres 19, Jan. 1923.
Текст звернення Бен-Ґуріона до Тимчасового Виконавчого комітету від 23 червня 1919 року, Hadashot Miha’aretz, July 4, 1919; Ben-Gurion 1919.
Doar Hayom, April 28, 1920.
Y.K., «Aleinu Levater Hapa’am», Doar Hayom, April 20, 1920.
Yemima Rosenthal 1979, p. 43; Teveth 1980, p. 59.
