шість місяців після вбивства Йозефа Трумпельдора було засновано Трудовий батальйон, названий на його честь. Це була національна організація спільнот, члени якої виконували сільськогосподарські роботи та інші види праці: мостили дороги та будували. Більшість її членів були молодими й неодруженими вихідцями радянської Росії, здебільшого іммігранти Третьої алії, як називали тридцятип’ятитисячну хвилю єврейських іммігрантів, значна частина з яких була зі Східної Європи і які оселилися у Палестині між 1919 та 1923 роками. Багато, можливо, більшість із них уважали себе сіоністськими піонерами і мали намір працювати у Палестині у сільському господарстві, будівництві та обробній промисловості.[499] Як і членів Другої алії, їх називали «чутливими особистостями, поетами, які хочуть змінити світ… людьми сміливих думок і багатої уяви».[500]
Деякі з піонерів Третьої алії заснували експериментальні громади, подібні до тих, що були засновані євреями та християнами кінця ХІХ ст. У серпні 1920 року двадцять молодих чоловіків та чотири молоді жінки, члени соціалістично-сіоністського молодіжного руху під назвою «Га-Шомер га-Цаїр», оселилися на самотньому пагорбі над озером Кінерет. Вони прокладали дороги і копали колодязі, читали Ніцше та Фройда. Дехто з них був також зачарований Ісусом із Назарету. Навіть коли вони рухалися назустріч мрії, однаково страждали від самотності та сексуальних розчарувань і виявляли повну покору лідерові, на кілька років старшому за них, який рекомендував робити інтимні зізнання глибоко вночі. Громада мала назву Бітанія Іліт; пізніше її члени заснували Бейт Альфа, перший із десятків кібуців, створених «Га-Шомер га-Цаїр» наступними роками.[501] «Гістадрут» також заохочував створення кібуців. Значною мірою ці спільноти визначили межі національного дому, і їх помилково усюди в Палестині називали елітою єврейського суспільства. Насправді це були окремі громади, які майже нікого не приваблювали.
У період свого розквіту Трудовий батальйон, названий на честь Трумпельдора, налічував близько восьми сотень членів, але більшість часу існування батальйону їх було набагато менше. Вони важко працювали за мізерну зарплату. Деякі їх «компанії», як називали робочі групи, жили громадами. У ліпшому випадку вони мали можливість придбати намети, але найчастіше спали просто неба, на своїх робочих майданчиках. Вільні та запальні, вони у своїй масі мріяли про червоне майбутнє у дусі російської революції. Трудовий батальйон повинен був виконувати накази «Гістадрута», і поки це відбувалося, Бен-Ґуріон був задоволений. Проте задоволення тривало недовго.[502] Батальйон незабаром почав погрожувати існуванню «Гістадрута» та самого Бен-Ґуріон, що спонукало його вперше в житті діяти як жорстокий та безжальний лідер. Шломо Леві був у центрі подій.
Якось уранці на початку червня 1921 року Леві вирушив у долину Ізреель, щоб розвідати місцевість невеликого арабського села на східному кінці долини, відомого під назвою Нуріс. Кілька місяців по
Ben-Amram and Nir 1995, p. 10.
Reports of the Experts 1928, pp. 14, 707.
Nordheimer 2014.
Авраам Таршиш, стенограма інтерв’ю, BGA; Anita Shapira 1989, p. 157ff.
