із найрізноманітніших галузей: землеробство, будівництво, промисловість, навіть вища освіта. Для ефективності та економічності поселення співпрацювали б між собою.
Трудовий батальйон погодився як експеримент розмістити там кілька десятків своїх членів, і Леві пішов мерщій до Єгошуа Ханкіна, земельного агента Сіоністської організації, щоб той розказав йому, як придбати цю землю. «Як ми можемо позбутися бедуїнських наметів?», – запитував Леві Ханкіна, вимагаючи евакуації арабських фермерів-орендарів з їхніх будинків. Вони були змушені переїхати в інше місце. Деякі отримали компенсацію. На цьому місці був створений кібуц Ейн-Харод, а поруч – ще один кібуц – Тель-Йозеф, більшість жителів якого були членами Трудового батальйону. Леві скаржився на стан будинків, які залишились після арабів. Підлогової плитки не було зовсім, і майже відсутні двері, нарікав він.[505] Джерело, яке постачало переселенцям воду, згадується у Біблії, у книзі Суддів (7:5). Там був Гедеон, також відомий як Єрубаал, що випробовував своїх людей і вибрав три сотні, які будуть боротися з мадіанітянами.
Леві поставив свій намет поруч із банановим садом Тель-Йозеф, і, як завжди, страждав від самотності. Проте одного разу він побачив серед саджанців евкаліпту дівчину, яка вкрала його серце. Її звали Рахель. Бен-Ґуріон пізніше назвав її дуже гарною.[506] Вони пішли гуляти у зоряному світлі того пізнього осіннього вечора. Їхнє кохання розквітло, вони одружилися і в них народилося двоє синів – Єрубаал і Гіллел. Прижились дерева під назвою казуарини, а згодом і огірки теж дали добрий врожай. У курятнику пищали курчата. Одного разу до них у гості приїхав Берл Кацнельсон. Леві не міг стримати сльози радості. Усе це було просто чудово. Але так продовжувалося недовго. Члени Ейн-Харод, Тель-Йозеф і Трудового батальйону були сповнені ненависті один до одного.[507]
Багато років по тому, коли Леві намагався пригадати, що сталося, йому було складно розібратися в розбіжностях між загальною вірою в кращий, справедливіший світ і злістю та екстремізмом, які спростовували цю ідею. Він не міг дати цьому жодних реальних пояснень, обмежившись характеристикою тих, хто був до цього причетний. «Койоти в одній великій клітці. Один на одного швидше гарчать, аніж спілкуються». Леві та більшість його друзів з Ейн-Харод були років на десять старші за більшість членів Трудового батальйону, які оселилися у Тель-Йозеф; багато з них пройшли важкий шлях і засвоїли те, що ідеалів, які вони мали на початку світової війни, досягти неможливо. Більшість чоловіків та жінок Трудового батальйону ще не втратили ідеологічного запалу і ставилися до їх старшого покоління поблажливо, з юнацькою зарозумілістю вважаючи, що вони ліпше відчувають пульс життя. Багато хто з них мав зворушливий досвід під час російської революції. Леві ніколи не міг забути свою першу зустріч із ними. Їх хвилювало, чи приніс він сигарети; але вони зовсім не виявляли цікавості до принципів його великої комуни.
Lavi 1947, pp. 67, 115, 120; Stein 1984, p. 56ff.
Панегірик Бен-Ґуріона на похороні Шломо Леві 1963 року, http://www.en―harod.org.
Lavi 1947, pp. 129, 287, 156, 162.
