будинку, де він навчався, та невеликою синагогою… дух, Тора, відданість, захоплення». Бен-Ґуріон купив акторам пляшку мускатного вина.[528]
Його подорож додому була приємною; море спокійне, небо чисте. На палубі пасажирського корабля біля берегів Греції він розслабився і замислився над своїм досвідом перебування у Радянській Росії. Бен-Ґуріон повернувся звідти скептичним симпатиком. Революційне полум’я розпалило його уяву; до смерті він зберігав особливе, неоднозначне ставлення до цієї країни. Але Бен-Ґуріон знав і про тиранію та корупцію під час революції. «Що переможе – піднесені сподівання на визволення та справедливість чи потворна та злиденна реальність?» – риторично запитував він сам себе. Бен-Ґуріон припускав, що комуністичний режим не буде повалений найближчим часом і що сіоністський рух не має великих шансів на успіх. А проте, він вважав, що важливо підтримувати добрі стосунки з цією державою.[529]
Ленін був ще живий, але, як писав Бен-Ґуріон, «світло його розуму згасло». Коли радянський лідер незабаром після цього помер, Бен-Ґуріон, оспівуючи його, вдруге написав такі саме слова. Але на відміну від розгубленості та самотності у вісімнадцятирічному віці після втрати Герцля, смерть Леніна не викликала настільки «жахливих, болючих почуттів». Ця втрата швидше допомогла йому з холодним розумом оцінити якості ідеального вождя. Він був, писав Бен-Ґуріон, «тим, хто нехтує всіма перешкодами, відданий своїй цілі, який не знає поступок і знижок, разючих крайнощів; людиною, яка знає, як це – крутитися як муха в окропі заради досягнення своєї мети; людиною залізної волі, яка не шкодує людських життів і крові безвинних дітей заради революції; він не боїться відкинути сьогодні те, що вимагав учора, і вимагатиме завтра того, що відкидає сьогодні; його не спіймати на банальності чи догмі; оголена реальність полягає у тому, що жорстока правда владних відносин стане перед його гострими і ясними очима – єдиною метою, що горить червоним полум’ям – метою великої революції».[530]
Одне речення у нього містило понад 130 івритських слів, і при цьому терміни «більшовизм» та «соціалізм» не зустрілися жодного разу, як, до речі, і слово «сіонізм». Це тому, що там була викладена модель лідерства, розібрана на складові частини, майже вказівки національним лідерам. Його візит до Радянського Союзу був плідним досвідом. І хоча Бен-Ґуріон радів цьому досягненню, та після свого чотиримісячного перебування там він не повернувся захопленішим соціалістом, ніж був, коли їхав, і ніколи не став комуністом. Він захоплювався не ідеологією Леніна, а швидше його здатністю впливати на долю свого народу. У політичному оточенні Бен-Ґуріона не було нікого, хто так систематично вивчав би структуру авторитарного керівництва, і нікого, хто б настільки чітко міг викласти мету свого життя. Бен-Ґуріон мав намір стати сіоністським Леніним.
9. Скандали
Однієї ночі, у березні
Ben-Gurion 1971a, p. 262ff.
Ben-Gurion 1971a, p. 245.
Ben-Gurion 1971a, p. 268.
