Напевно, ніщо не дратувало його більше, ніж визнання переваги Бен-Ґуріона. Тож немає підстав вважати, що у Бен-Ґуріона була потреба у ліквідації де Хаана.
Бен-Цві підтримував зв’язок із ветеранами «Га-Шомер», серед яких були Ізраїль та Маня Шохат. Її було заарештовано після вбивства, але звільнено без пред’явлення звинувачення. Питання про те, хто дав наказ, продовжує обговорюватись істориками й сьогодні.[553]
Смерть Де Хаана залишила Бен-Ґуріона байдужим, але він, швидше за все, розцінював цей замах як ще один випадок із серії підривних дій, здійснених без згоди «Гістадруту», і це було нестерпно.
За кілька місяців до вбивства кілька ветеранів-хашомерів із Кфар-Гіладі напали на банду контрабандистів із готівкою, які приїхали з Лівану, і пограбували їх, відібравши золоті монети на суму близько п’ятнадцяти тисяч фунтів стерлінгів. Ці гроші, мабуть, були виділені на закупівлю зброї, яка мала використовуватися в атаках на арабів. Бен-Ґуріон підозрював, що зброя призначена не лише для оборони кібуців, але й для комуністичного підпільного ополчення, яке планувало взяти під контроль Галілею а, можливо, і всю Палестину.[554]
Ветерани «Га-Шомер» не становили реальної небезпеки для «Гістадруту». Їх заколот здебільшого був ностальгією та фантазією, прагненням повернутися у дні їхньої бентежної галілейської юності. Здається малоймовірним, щоб вони могли здійснити навіть невеликий путч, особливо з огляду на те, що були втягнуті у внутрішні конфлікти, в яких звинувачували один одного та про які жодна стороння людина не могла б і здогадатися; зв’язки піонерського товариства минулих років були розірвані та замінені образами та ударами. Пролилося багато сліз. На цьому тлі Бен-Ґуріону нічого не заважало розформувати «Коло» та Трудовий батальйон. Він розповів, що саме через це проти нього і був запланований замах, про що його попередив Бен-Цві, і той підтвердив цей факт. У квітні 1924 року комуністів мала б спіткати подібна доля. Робітнича фракція Комуністичної партії являла собою гучну, а часом і жорстку опозицію, але, враховуючи, що її члени були крихітною меншиною, не становила загрози для партій, які контролювали «Гістадрут». Бен-Ґуріон боровся з ними так, ніби то була явна загроза майбутньому сіоністського руху; серед іншого він звинувачував їх у підбурюванні арабських робітників проти євреїв.[555] Рада «Гістадруту» назвала фракцію робітників «ворогом єврейської нації та робітничого класу в Палестині». За кілька місяців Бен-Ґуріон пояснив: «Фракція зрадила робітничий клас, тож Рада вирішила виключити її представників із «Гістадруту» як зрадників»[556]. У зв’язку з виключенням із «Гістадруту», комуністи зіткнулися з багатьма труднощами у пошуку роботи і не мали змоги тепер отримувати медичну допомогу від «Купат Холім».
Як і на першому етапі конфлікту з Ейн-Харод, Йозеф Шпринцак, лідер «Га-Поель га-Цаір» різко критикував поведінку Бен-Ґуріона. «Важко було слухати тон, у якому Бен-Ґуріон говорив
Nakdimon and Mayzlish 1985, p. 241ff.; Dinur 1954–1964, 2, 1, pp. 227, 252; Segev 2000, p. 208ff.; текст промови Бен-Ґуріона до Асамблеї представників, опублікований у «Га-Арец» від 8 березня 1922 року; Barzilay 1985; запис зі щоденника Бен-Ґуріона від 1 липня 1924 року, BGA.
Nakdimon and Mayzlish 1985, pp. 197ff., 224ff.; Katzman 1985.
Запис зі щоденника Бен-Ґуріона від 28 квітня 1924 року, BGA.
Рішення Ради «Гістадруту» від 27–19 квітня 1924 року, протоколи 14 червня 1924 року, стоp. 2, BGA, збірка Тевета, концепції, фракція; запис зі щоденника Бен-Ґуріона від 28 квітня 1924 року, BGA.
