походив не лише на захисника робітників, а й на найбільшого сіоністського патріота. На практиці кампанія проти арабської робочої сили мало чого досягла, але й далі була його гаслом.
У грудні 1925 року британський губернатор Яффи зібрав разом представників обох сторін, а також Бен-Ґуріона та Сміланського. Представник аграріїв прочитав для губернатора меморандум, який Бен-Ґуріон назвав «отруйним пліткарством». Сміланський не висловив жодних заперечень.[581] Виступаючи на Асамблеї представників, Сміланський розкритикував Макова, але також рішуче засудив те, що він назвав «терором», скоєним єврейськими робітниками. У приватному листі він поскаржився на демагогічну політику Бен-Ґуріона.[582] Обурений зверненням Макова до британської влади, а не до єврейського автономного керівництва, Бен-Ґуріон назвав Макова інформатором, а Сміланський подав позов про наклеп проти Бен-Ґуріона до Магістратського суду Тель-Авіва. Провідна фігура в «Гістадруті», він намагався бути посередником між ними двома, наймаючи друга Бен-Ґуріона Шломо Цемаха, який тоді був одружений із племінницею Сміланського.
Після п’яти років життя у Палестині Цемах також втомився бути простим робітником. 1909 року він їздив до Франції вивчати агрономію. До цього він встиг одружитися і розлучитися. Закінчивши навчання, Цемах поїхав відвідати батька до Плоньська. Наступного дня після його приїзду над містом пронісся німецький цепелін, і почалася війна.
Протягом наступних шести років Цемах та його партнерка Ханна Сміланська переїжджали з одного міста до іншого. Він ледве зводив кінці з кінцями, працюючи вчителем та опублікувавши кілька оповідань. Іноді він жив у Бялика або в іншого відомого івритського поета Шауля Чернічовського. Перебуваючи в Одесі, Шломо і Ханна одружилися, і незабаром у них народилася донька. Навколо них вирувала громадянська війна між більшовицькими червоними та контрреволюційними білими. Козак на коні змилувався в останню хвилину після того, як мав намір встроми свого меча у Цемаха. «Не запитуй про те, чого ми натерпілися, – писав Цемах Бен-Ґуріону. – Тінь смерті – це постійний супутник мого життя протягом останніх семи років».
Він писав, що прийняв революцію всією душею. Життя Цемаха було врятовано, коли червоні сили увійшли до рідного міста його дружини, де вони переховувалися в будинку її батьків. Після подальших пригод вони нарешті добралися до Яффи. «Я живу тут, – повідомив він „своєму заповітному братові” Бен-Ґуріону. – Як би я хотів тебе побачити!» Він запевнив свого друга, що політичні відмінності, які розділяли їх, зникли. Бен-Ґуріона тоді був у Відні. Повернувшись, він спробував переконати Цемаха перейти до «Ахдут га-Авода», але той відмовився. Тим часом він попросив у Бен-Ґуріона трохи грошей. Допомагав і дядько Моше Сміланський. Цемах і Ханна найнялися вчителями у Ізраїльську сільськогосподарську школу Мікве, де платили добру зарплату, а також надали їм квартиру для проживання. Він писав і публікував,
Запис зі щоденника Бен-Ґуріона від 3 грудня 1925 року, BGA.
Текст доповіді Сміланського у Асамблеї представників, наведений у «Давар» від 18 січня 1926 року; запис зі щоденника Бен-Ґуріона від 8 січня 1926 року, BGA.
