місія. Можливо, він думав з погляду «тягаря білої людини», який британський колоніалізм обіцяв взяти на свої плечі, коли згадував, що британці утримуються від залучення індійських робітників до Англії, щоб зберегти чистоту нації.[587]
Бен-Ґуріон не покладався на свою заяву про те, що конфлікт у Палестині не дозволяє досягти компромісу з арабами, але в пошуках найкращого шляху розв’язання конфлікту розглядав ідею «домовленості» між єврейською та арабською профспілками.[588] Це здавалося вигідною тезою, яка впліталася у соціалістичне мислення робітничого руху і стосувалася прихильників сіонізму в Палестині та поза її межами. Більшість палестинських євреїв не мешкали там досить довго, і для того, щоб залишитися, потребували бодай шматочка надії та краплини віри у мир. «Кожен єврей, який має намір переїхати до Палестини, повинен запитати себе, чи у безпеці його життя та власність у цій країні, – писав Бен-Ґуріон. – Відчуття, що євреї тут сидять ніби на жерлі вулкану, може підірвати фундамент сіоністського руху». Не можна також очікувати, що заможні євреї вноситимуть свої гроші в національний проєкт, приречений на вічний конфлікт. Відстоювання співіснування також сприяло розвитку сіоністської дипломатії, оскільки та прагнула заручитися громадською підтримкою.
Коли англійці почали брати на роботу євреїв й арабів на однакові робочі місця, сіоністське керівництво було стурбовано тим, що зарплата й умови праці в таких сферах, як залізниця та пошта, не відбивали потреб єврейської культури, а, швидше, були менші та примітивніші, коли порівняти з потребами арабської культури, як висловився Бен-Ґуріон.[589] Отже, стало вкрай необхідним організувати арабську працю у такий спосіб, щоб вони отримували заробітну плату та умови, такі як у євреїв. Десь років десять по тому Бен-Цві пояснював це так: якби арабські робітники були такими ж дорогими, як єврейські, тоді б зник основний стимул їх наймати.[590] Бен-Ґуріон сподівався дбати про арабських робітників, не залічуючи їх до «Гістадруту», і рішуче відкинув вимогу викреслити слово «єврейських» у повній назві організації. Генеральна організація єврейських робітників у Палестині. Замість цього він намагався переконати арабів у тому, що підтримувати сіонізм в їх інтересах.[591] Згідно з інформацією, яку отримав Бен-Ґуріон, багато арабів стояли перед вибором, чи залишатися під захистом «Гістадруту», чи відмовитися від нього.[592] Спроби співпраці успішними не були; Бен-Ґуріон склав у своєму щоденнику список жорстоких зіткнень між єврейськими та арабськими робітниками, деякі з яких були смертельними.[593] Репетур помітив ще одну проблему – частина єврейських залізничників використовувала свої робочі місця для виготовлення бомб для «Хагана».[594]
Тоді Авігдору Грюну було шістдесят вісім років. Економічна криза у Польщі зруйнувала кредитний бізнес, який він розбудував до війни. У
Ben-Gurion, «Avodah Ivrit o Me’urevet Bamoshavot», Ben-Gurion 1931, p. 170; Ben-Gurion 1932.
Запис зі щоденника Бен-Ґуріона від 13 липня 1922 року, BGA; текст виступу Бен-Ґуріона на з’їзді «Ахдут га-Авода», «Контрес» № 119 від 21 січня 1923 року; Teveth 1985, p. 100ff.
Ben-Gurion, «Al Hafelah Ve’admato», Ben-Gurion 1931, p. 61.
Ben-Gurion, «Gevulei Artzenu Va’admatah», Ben-Gurion 1931, p. 34; запис зі щоденника Бен-Ґуріона від 1 липня 1924 року, BGA; Tsoref 1998, p. 56.
Ben-Gurion, «Al Hafelah Ve’admato», «Al Gevulei Ha’aretz», «El Hapo’alim Ha’aravim», «Shnei Gormim», Ben-Gurion 1931, pp. 61, 62, 67ff., 72ff., 98; тексти промови Бен-Ґуріона до Секретаріату Виконавчого комітету «Гістадруту» від 30 березня та 16 червня 1924 року, BGA; Лист Бен-Ґуріона до Іцхака Бен-Цві від 18 липня 1934 року, BGA; Ben―Gurion 1971a, pp. 269ff, 312.
Запис зі щоденника Бен-Ґуріона від 3 квітня 1924 року, BGA.
Записи зі щоденника Бен-Ґуріона від 20 та 21 березня, 1 грудня 1924 року; 10 січня 1925 року, BGA.
Берл Репетур, стенограма інтерв’ю, с. 130, BGA.
