тривалого перебування у Парижі, і занотовував кілька рядків про безглуздість життя. «Усе минеться, скінчиться… а далі – вічний холод, спустошення, забуття, нескінченне ніщо. Який сенс усього нашого нещасного, миттєвого, безглуздого існування, яке не залишить нічого позаду? Хто може відповісти? Хто може сказати? Єдина відповідь – могила. Єдина кінцева точка».[605] До свого перебування у Парижі Бен-Ґуріон брав участь у якомусь з’їзді у Німеччині, а також відвідав Плоньськ. За кілька годин після повернення додому він уже почав працювати. Тоді «Солел Боне» зазнав краху і погрожував розвалити весь «Гістадрут».
Іммігрантам Четвертої алії потрібні були місця для проживання. Наслідком цього стало те, що 1925 року цілих 64 % усіх єврейських інвестицій в Палестину пішли на будівництво житла. Будівельний бум слугував на користь великій кількості заводів та підприємств. Люди також будували будинки для здавання в оренду. Припущення полягало у тому, що іммігранти продовжуватимуть оселятися в Тель-Авіві й місто буде і надалі процвітати. Іммігранти прибували, але тоді, схоже, усе йшло до краху. Однією з причин було те, що капітал, який багато приїжджих везли з собою, був у польській валюті. Через зростання інфляції в Польщі, вартість валюти зросла; люди, які зробили внески на нові будинки, не могли сплатити решту витрат і припиняли будівництво. Будівельні компанії та суміжні галузі одна за одною зазнавали краху. Робітники втрачали роботу. У червні 1924 року Бен-Ґуріон писав у своєму щоденнику: «Постійно зростає дефіцит робочих місць. Учора люди втрачали свідомість у бюро праці». Йому часто доводилося розмовляти з розлюченими робітниками, що стали безробітними. «Гістадрут» був не просто профспілкою, але й володів будівельною компанією «Солел Боне» та іншими фірмами, тож люди бачили його не лише як свого представника, але й роботодавця. Через зростання безробіття кожному шукачеві роботи було відведено лише кілька днів на тиждень. Обурення зростало. Репетур зазначив, що Бен-Ґуріону ліпше було б піти в охоронці.[606]
У розпал кризи рівень єврейського безробіття досяг 35 % від загальної кількості робочої сили; кожен другий із безробітних мешкав у Тель-Авіві.[607] Багато хто залишив країну; у середині 1926 року кількість емігрантів сягала кількості іммігрантів, а 1927 року емігрантів було навіть більше.[608] «Гістадрут» не був готовий впоратися з такою великою кризою. Британська адміністрація розширювала свої громадські роботи, але лише певною мірою та неохоче.
Політики сприйняли кризу як можливість напасти один на одного. Бен-Ґуріон заявив, що провина за кризу лежить на представниках середнього класу, що хотіли заробити гроші у тих самих професіях, що мали євреї діаспори. Він зобразив буржуазію майже антисемітами. Вони, за його словами, були «продавцями газозу, земельними спекулянтами та споживачами, тими, хто живе за кошти від праці інших людей». Вони були «люфтовою масою, що прагнула робити химерні припущення», а також «лінивими, безплідними та паразитичними».
Записи зі щоденника Бен-Ґуріона від 6–7 червня 1926 року, BGA.
Запис зі щоденника Бен-Ґуріона від 12 червня 1924 року; лист Дова Хоза до дружини у дні Песаху 1921 року, BGA.
Giladi 1971, p. 128ff.
Lissak 1994, 2, p. 214ff.
