шлях знищить і нас, і тебе самого. У мене немає в серці прощення. І я розриваю між нами всі особисті стосунки». Бен-Ґуріон надіслав їй холодну відповідь, сказавши, що її лист нічого не змінить у його ставленні до неї.[559] Його підозри зросли, коли Ізраїль Шохат поїхав до Радянського Союзу разом із начальником Трудового батальйону Менахемом Елькіндом. Шохат, схоже, перевіряв можливість установлення нового політичного напряму у взаємовідносинах з елітою Москви. Радянський Союз мав видати нову «Декларацію Бальфура», у якій заявляв би, що вважає необхідним створення комуністичної єврейської держави в Палестині. Шохат сподівався отримати зброю і просив радянську владу провести льотну підготовку юнаків із Палестини, щоб єврейська держава могла мати військово-повітряні сили.[560]
Як і очікувалося, Комітет установив, що коло ветеранів «Га-Шомер» діяло як збройне підпілля, а Бен-Ґуріон справив враження людини, яка врятувала авторитет робітничого руху.[561] Але до того часу, коли Комітет представив свої висновки, інцидент було майже вичерпано, оскільки Трудовий батальйон уже було розпущено.[562] Елькінд і кілька інших членів повернулися назад до Радянського Союзу.[563]
Тим часом країна змінилася.
Навесні 1924 року Сполучені Штати розпочали нову імміграційну політику, яка, окрім інших аспектів, ускладнювала в’їзд євреїв до країни.[564] Сіонізм не мав такої можливості після укладання Декларації Бальфура. Одночасно з тим, як набула чинності нова американська політика, у Польщі розпочалася економічна криза, жертвами якої стали також і євреї, які мешкали там. Оскільки варіант переселення до Америки вже був неможливим, десятки тисяч польських євреїв оселилися в Палестині; 1924 року прибуло понад тринадцяти тисяч, а 1925 року – понад тридцять чотири тисячі.[565] Вони складали основну частину Четвертої алії. Для в’їзду до Палестини вони потребували дозволу британської влади; час від часу встановлювались квоти на єврейську імміграцію відповідно до наявних можливостей працевлаштування у країні.
Хоча сіоністи ніколи не припиняли протестувати проти квот, до них приєдналася більшість єврейського національного керівництва. Це був зважений та обережний крок сіоністського месіанізму. Як звичайно, влада схвалювала запити на імміграцію, подані через сіоністів.[566]
Як секретар «Гістадруту» Бен-Ґуріон ненавидів цю хвилю імміграції – «власників кіосків», як він називав нових жителів Тель-Авіва, навіть якщо серед них були робітники, які прибули в цей період. Власники кіосків як дрібні підприємці, на відміну від робітників, були вимушені зрівнятися з опонентами свого руху і, отже, послабити його. «Сприяння імміграції робітників зараз є центральною і життєво важливою потребою нашого руху», – заявляв він тоді.[567] Це було одне із завдань, які він поставив
Лист Мані Шохат до Бен-Ґуріона від 23 липня 1926 року та лист Бен-Ґуріона до Мані Шохат від 26 липня 1926 року, наведені у Reinharz 2005, p. 184.
Shohat 1962, p. 69ff; Шаул Авігур, стенограма інтерв’ю, стор 7; BGA; Dinur 1954–1964, 2, 1, p. 234ff.
Текст виступу Бен-Ґуріона на 3-му з’їзді «Гістадруту» від 10 липня 1927 року, BGA.
Ben-Gurion 1971a, p. 317.
Елькінд заснував сільськогосподарську комуну в Радянському Союзі. Його стратили в часи сталінських репресій (Tzachor 1990, p. 128ff; Tzachor 1994, p. 57ff; Kantrovitz 2007, p. 217ff).
http://history.state.gov/milestones/1921‑1936/immigration-act.
Tomaszewski 2001, p. 422; Ben-Avram and Nir 1995, pp. 107, 193; Lissak 1994, 2, p. 173ff.
Влада, як звичайно, відмовлялася пускати психічно хворих, туберкульозних, повій і сексуальних маніяків. Закон також передбачав відмову в імміграційних дозволах із політичних причин. Велика Британія побоювалася масової імміграції комуністів-євреїв. Вейцман пообіцяв зробити все можливе, щоб не допустити таких неприємностей (Записи зі щоденника Бен-Ґуріона від 4 червня 1929 року, 30 липня 1924 року, BGA; стенограма інтерв’ю Авраама Таршиша, BGA.; Segev 2000, p. 228).
Текст звернення Бен-Ґуріона до Сільськогосподарського центру від 7 березня 1924 року, BGA; текст звернення Бен-Ґуріона до Центрального Комітету «Ге-Халуц» від 9 квітня 1924 року, наведений у Erez 1972, p. 205.
