їм кістки», як писав один із них, ставлячи цю фразу у лапки. Якось Бен-Ґуріон та Кацнельсон відвідали одну з трудових компаній, але, перш ніж сказати хоч слово, змушені були піти.[510]
Існувала й інша проблема. Трудовий батальйон приймав до своїх лав ветеранів «Га-Шомер». Ізраель та Маня Шохат виступили проти ліквідації заснованої ними організації. Вони приєдналися до Трудового батальйону разом з останніми їхніми прихильниками і відродили «Га-Шомер» як таємне ополчення, яке назвалося просто Кібуц. Ополчення накопичувало зброю та тренувало бійців. У Тель-Йозеф було створене невелике воєнізоване училище для підготовки командирів двох груп. Вісімнадцять бійців пройшли курс фізичної підготовки та академічного навчання.[511]
Бен-Ґуріон удався до рішучих дій.
Спочатку більшість лідерів «Гістадруту» стала на бік Ейн-Харод проти батальйону. «Поразка Ейн-Харод стане настільки великою катастрофою, що ми вже не зможемо відновитись», – пояснював Бен-Ґуріон. Він проводив довгі нічні переговори. «Минулої ночі відбулися збори батальйону, – писав він у своєму щоденнику, – і трохи не дійшло до бійки».[512] Коли ніякого компромісу не вдалося досягти, Бен-Ґуріон неохоче погодився на розділення. Тель-Йозеф перейшов під контроль Трудового батальйону. Як і очікувалося, обидві сторони не змогли домовитись, який із кібуців отримає єдину друкарську та швейну машинки, хто отримає інкубатор, хто – двигун, від якого працює душ, і чиєю стане кобила Шарона.
Оскільки конфлікт поглиблювався, Бен-Ґуріон втрутився та ще більше загострив його. «„Гістадрут” може зіткнутися із громадянською війною», – попередив він, цитуючи члена Трудового батальйону, який, за його словами, сказав, що вони мають справу із «сутичкою не на життя, а на смерть». «Головним питанням було: є „Гістадрут” чи ні», – стверджував він.[513] Кілька його колег, серед яких і Бен-Цві, вважали, що він поводився надто агресивно, і запропонували м’якішу лінію. У Ейн-Харод Рахель Леві також тиснула на свого чоловіка, щоб пом’якшити його екстремізм. Вона намагалася його переконати, що мир важливіший за справедливість. Та, мабуть, було вже запізно, тому що прихильники «Гістадруту» у кібуці Тель-Йозеф тим часом переїхали до кібуцу Ейн-Харод, а прихильники Трудового батальйону, що мешкали у Ейн-Харод, перебралися до Тель-Йозеф. Далі переселенці з Тель-Йозеф вдерлися до кібуцу Ейн-Харод та забрали різні оснащення, порушуючи домовленість, досягнуту за підтримки «Гістадруту». Керівництво «Гістадруту» вирішило дати їм можливість обирати: або викрадені прилади мають бути повернені до Ейн-Харод протягом двадцяти чотирьох годин, або «„Гістадруту” вони більше не належатимуть».
Так і сталося. Без подальшої дискусії Бен-Ґуріон доручив «Гістадруту» та його допоміжним органам припинити будь-який контакт із кібуцом Тель-Йозеф. Це було рівнозначно смертному вироку, оскільки кібуц отримував більшу частину їжі через
Lavi 1947, p. 189; запис зі щоденника Бен-Ґуріона від 14 січня, 1922, BGA; Авраам Таршиш, стенограма інтерв’ю, BGA; лист Дова Хоза до Рівки Голомб, наведений у Pesach 1921, BGA, особистий архів Дова Хоза.
Tzachor 1990, p. 128ff.
Запис зі щоденника Бен-Ґуріона від 9 жовтня 1922 року, BGA.
Лист Бен-Ґуріона до Виконавчого комітету «Гістадруту» від 13 грудня 1922 року та 11 квітня 1912 року, BGA; Lavi 1947, pp. 185, 195; досьє Ейн-Харод, Тель Йосеф та поселення у долині Ізраель 1921–1923 років, BGA, персональний архів Єгуди Ереза.
