якісь негідні і заборонені речі. І ось я, виходить, повинен… Мене раптом пройняло: але це жахливо! Я відразу вирішив: не робитиму цього нізащо.
Що тоді буде і як помститься мені Кромер – про це я навіть і думати не наважувався. Починалися нові мої тортури, попередніх, виявляється, було недостатньо…
Невтішно брів я через порожню площу, засунувши руки в кишені. Нові муки, нове рабство…
Тут мене гукнув чийсь бадьорий низький голос. Я злякався і хотів дременути. Але чиясь рука м’яко лягла мені на плече. Виявилося, це був Макс Деміан.
Я не став опиратися.
– Це ти? – промовив я розгублено. – Ти мене налякав…
Він подивився на мене, і його погляд був поглядом цілком дорослої, проникливої людини, яка усвідомлює свою перевагу. Ми вже давно не спілкувалися.
– Мені шкода, – промовив він ввічливо і водночас рішуче. – Але послухай: не треба так сахатися.
– Ну, з ким не буває…
– Воно-то так. Але коли ти тремтиш перед кимось, хто тобі не заподіяв нічого поганого, він замислиться про це, його це здивує і збудить цікавість. Він так поміркує: надто вже хлопець полохливий. Так буває тільки тоді, коли хтось чогось дуже боїться. Боягузи завжди полохливі; але боягузом тебе начебто не назвеш, правда? Хоча героєм тебе теж не назвеш. Очевидно, є речі, яких ти боїшся. А боятися не потрібно, нікого не потрібно боятися. Адже мене ти не боїшся?
– О ні, анітрохи.
– Ось бачиш. Але є люди, яких ти боїшся?
– Не знаю… Облиш про це, чого ти мене розпитуєш?
Він продовжував іти поруч, і я відчував збоку його пильний погляд. Я пришвидшив ходу, збираючись чкурнути.
– Припустімо, – почав він, – що я хочу тобі добра. У будь-якому разі боятися мене тобі не варто. Я хочу провести з тобою один дослід, це весело і, можливо, навчить тебе дечого дуже корисного. Так от, слухай. Я практикую іноді вправи, які називаються читанням думок. У цьому немає ніякого чаклунства, але якщо не знати, як це здійснити, то воно виглядає дуже незвично. Людей цим можна неабияк здивувати… Ми якось спробуємо це проробити. Так от, я прихильно ставлюся до тебе і хочу довідатися, що в тебе на душі. Перший крок щодо цього я вже зробив. Я мимохідь налякав тебе – отже, ти полохливий. Виходить, що є такі речі або люди, яких ти боїшся. Звідки це йде? Не треба нікого боятися. Коли ти когось боїшся – це відбувається тому, що ти дозволив, аби той «хтось» мав над тобою владу. Ти, приміром, вчинив щось негоже, а інший про це знає і цим користується. Зрозумів? Адже це так?
Я безпорадно поглянув йому в обличчя – воно було серйозним і розумним, як завжди, і щирим теж, але без будь-якої сентиментальності. Була в ньому справедливість, чи щось на кшталт цього. Я не розумів, що зі мною відбувається; він стояв переді мною, мов якийсь чарівник.
– Ти зрозумів? – запитав він іще раз.
Я лиш кивнув, бо не міг промовити й слова.
– Я ж тобі сказав, це здається дивним – як це – читати чиїсь думки?
