Деміан. Кнульп. Герман Гессе
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Деміан. Кнульп - Герман Гессе страница 12
– Заспокойся. Він пішов, він не знає мене. Ще не знає. Але я був би не проти якось познайомитися з ним. Він, мабуть, навчається у народній школі?
– Так.
– А в якому класі?
– У п’ятому… Але благаю – не кажи йому нічого! Будь ласка, нічого не кажи!
– Заспокойся – тобі нічого не буде. Невже ти не хочеш розповісти мені про цього Кромера трохи більше?
– Я не можу! Облиш це!
Він помовчав.
– А шкода… – сказав він перегодом. – Ми могли би продовжити наш цікавий дослід. Та я не хочу завдавати тобі переживань. Але ти маєш усвідомити: твій страх перед ним не є виправданим. Такий страх нас цілковито руйнує, його треба позбутися. Ти повинен звільнитися від нього, якщо хочеш стати дорослим хлопцем. Розумієш? Звісно, ти можеш не розповідати… Але ти ж бачиш, що я знаю дещо більше – здогадуюсь… Чи не винен ти йому якісь гроші?
– Винен… Але не це головне! Я не можу про це розповісти – не можу!
– А якщо я дам тобі ту суму, яку ти йому винен? Я б міг спокійно дати її тобі.
– Ні-ні, не в тім річ! Я прошу тебе: нікому про це не кажи! Ні слова! Ти зробиш мене нещасним!
– Довірся мені, Сінклере. Гаразд, свою таємницю ти відкриєш мені як-небудь згодом…
– Ні, ніколи, ніколи! – вигукнув я запально.
– Як хочеш. Я мав на увазі, що коли-небудь, можливо, ти розкажеш мені більше. Але добровільно, звісно. Ти ж не думаєш, що я вчиню так само, як той Кромер?
– О, ні… Але ж ти нічого про це не знаєш!
– Авжеж, нічого. Я тільки розмірковую про це. І ніколи не вчиню так, як отой Кромер, можеш мені повірити. Та й ти ж мені нічого не винен…
Ми мовчали досить довго, і я зрештою заспокоївся. Але обізнаність Деміана загнала мене в глухий кут.
– Тепер я піду додому, – сказав він і щільніше запнув під дощем грубе вовняне пальто. – Хочу тільки нагадати тобі ще раз: ти повинен відв’язатися від цього типа! Якщо вже ніяк не виходить по-іншому – убий його! Ти б викликав у мене повагу і схвалення, якби так зробив. Я б тобі допоміг.
Мене охопив жах. Я згадав історію про Каїна. Мені стало моторошно, і я тихо заплакав. Занадто багато страхіть було довкола мене.
– Ну, гаразд, – посміхнувся Макс Деміан. – Іди додому. Якось упораємося. Хоча вбити було б найпростіше. У таких справах чим простіше – тим краще. Нічого доброго ти від цього приятеля Кромера не діждешся.
Я прийшов додому, і мені здалося, що я не був тут бозна-скільки часу. Все виглядало інакше. Між мною і Кромером зажевріла якась надія, якесь майбутнє! Я більше не був сам-один! Тільки зараз я побачив, яким самотнім був я зі своїми думками впродовж усього цього часу. І я тут же подумав про те, про що вже не раз розмірковував: зізнання батькам принесло б мені полегшу, але повного звільнення воно б не дало. Натомість я мало не зізнався сторонній людині,