змерзлі ноги. – Ось що по-справжньому тішить, коли я вдома, Енн. Тіммі може застрибнути на моє ліжко! А він – набагато кращий за грілку.
– Тобі не дозволяють цього робити ні в школі, ні тут, – зауважила Енн, згорнувшись калачиком у ліжку. – Тітка Фенні думає, що він спить у своєму кошику.
– Але ж я не можу заборонити йому перебиратися вночі на моє ліжко, якщо він не хоче спати в кошику, – сказала Джорджа. – Ось так, Тіммі, любий. Зігрій мені ноги. Де твій носик? Дай-но я його погладжу. Добраніч, Тіммі. Добраніч, Енн.
– Добраніч, – оспало відповіла Енн. – Сподіваюсь, що Смоляний приїде, як ти гадаєш? Схоже, з ним буде весело…
– Авжеж. І в кожному разі тато буде зайнятий з паном Ленуаром, а не з нами, – зауважила Джордж. – Тато несамохіть примудряється все зіпсувати…
– Він веселитися не вміє, – сказала Енн. – Надто серйозний.
Зненацька обидві дівчинки аж підскочили від гучного удару.
– Це двері до ванної кімнати! – простогнала Джорджа. – Напевно, хтось із хлопців забув їх зачинити! Від цього шуму батько шаліє! Ось іще раз!
– Ото нехай Джуліан або Дік і зачиняють їх, – відповіла Енн, якій тільки-но стало тепло і затишно.
Але Джуліан і Дік і собі подумали, що нехай їх зачиняють Джорджа або Енн. Тож так ніхто з них не виліз із ліжка, щоб закрити злощасні двері.
Незабаром внизу почулося гримання дядька Квентіна, який підіймався сходами і сварився, перекрикуючи бурю:
– Гей, хто-небудь, зачиніть двері! У такому шумі неможливо працювати!
Усі четверо вмить схопилися з ліжок. Тіммі зістрибнув з ліжка Джорджі, і всі діти, що стрімголов кинулися до ванної кімнати, попадали на нього. Почулися смішки й вовтузіння. Аж тут на сходах залунали кроки дядька Квентіна, і всі чкурнули по своїх кімнатах.
Буря продовжувала ревти. Коли дядько Квентін і тітка Фенні пішли вкладатися, ручка дверей до відпочивальні вирвалася йому з руки, й двері так сильно грюкнули, що з найближчої полички впала ваза.
Вражений, дядько Квентін сахнувся.
– Проклятуща буря! – з люттю сказав він. – За весь час, що ми тут живемо, я не бачив нічого подібного. Якщо вона ще трохи посилиться, то розіб’є всі рибальські човни, хоча їх і витягли на берег якнайвище.
– Вона незабаром послабне, любий, – заспокійливо сказала тітка Фенні. – Може, до ранку негода мине.
Але вона помилилася. Буря не вгамувалася тієї ночі. Навпаки, вона розбурхалася навколо будинку з іще більшою люттю, завиваючи й пронизливо кричучи, як жива істота. Ніхто не зміг заснути. Тіммі весь час тихенько гарчав, бо йому не подобалася уся ця тряска, завивання й деренчання.
Удосвіта буровій ошалів. Енн подумала, що у нападі жахливого гніву вітер вирішив завдати якнайбільше збитків. Вона лежала й тремтіла від страху.
Раптом почувся дивний шум. Ніби гучний скорботний стогін, наче хтось потерпав від страшного болю. Нажахані дівчата посідали на ліжках. Щоб це могло бути?
Хлопці теж
