Наскільки я чув, це незвичайна місцина.
Усе це захопило дітей. До того ж Джуліанові й Діку завжди подобався Смоляний Ленуар. Він хлопець моторний і веселун. Це супер, і вони чудово бавитимуть час.
– Ну що, хочете туди поїхати? Чи радше повернетесь до школи до кінця канікул? – нетерпляче поцікавився дядько Квентін.
– О ні, тільки не до школи! – хором відповіли всі.
– Мені страшенно хотілося б поїхати до Вершини контрабандистів, – сказав Дік. – Звучить достоту приголомшливо. І мені завжди подобався друзяка Смоляний, особливо відколи він підпиляв одну ніжку стільця нашого класного керівника. Щойно пан Томс сів, вона уломилася!
– Гм. Не розумію, як подібні витівки можуть викликати симпатію до кого б то не було, – зауважив дядько Квентін, починаючи злегка сумніватися, чи варто відпускати дітей на запрошення пана Ленуара. – Може, до школи все-таки краще?
– Ой ні, ні! – закричали діти. – Їдьмо до Вершини контрабандистів! Ну будь ласочка!
– Гаразд, – відповів дядько Квентін, задоволений тим, що вони охоче пристали на його план. – Правду кажучи, я вже домовився. Потелефонував панові Ленуару кілька хвилин тому. І він поставився до всього з розумінням.
– Можна мені взяти з собою Тіммі? – раптом спитала Джорджа.
– Ні, – відповів батько. – Боюся, що ні. Пан Ленуар не любить собак.
– Тоді він мені не подобається, – похнюпилася Джорджа. – Без Тіммі я нікуди не поїду.
– Тоді ти повернешся до школи, – різко відповів батько. – І припини супитися, Джорджо. Ти знаєш, що мені це не подобається.
Але Джорджа не послухалася. Вона відвернулася. Інші з прикрістю дивилися на неї. Невже вона зараз затнеться і все зіпсує? Невже змарнується така чудова нагода? Звичайно, без Тіммі буде не так весело. Але ж не можна всім повертатися до школи лише тому, що Джорджа нікуди не хоче їхати без собаки.
Діти зайшли до вітальні. Енн взяла Джорджу підруч, але та відкинула її руку.
– Джорджо! Ти неодмінно повинна їхати з нами, – сказала Енн. – Я так не можу: непереносно буде дивитись, як ти сама повертаєшся до школи..
– Я буду не сама, – зауважила Джорджа. – Зі мною буде Тіммі.
Друзі умовляли її, але вона їх не слухала.
– Дайте мені спокій, – нарешті сказала Джорджа. – Я хочу подумати. Чим ми поїдемо до Вершини контрабандистів і де це? Якою дорогою поїдемо?
– Поїдемо автівкою, Вершина контрабандистів – трохи далі узбережжям на північ, тож, напевно, нас повезуть прибережною дорогою, – відповів Джуліан. – А що, Джорджо?
– Не став зайвих питань, – відповіла Джорджа.
З кімнати вона вийшла разом з Тіммі. За нею ніхто не пішов. Коли Джорджа в лихому настрої, краще її не чіпати.
Тітка Фенні почала складати дитячі речі, хоча добути щось із кімнати дівчат було неможливо. Невдовзі Джорджа повернулася, але Тіммі з нею не було. Вона повеселішала.
– Де
