лишилася сама на канікулах, – сказала Джорджа. – Мені з тобою і хлопцями набагато веселіше. Агов, Тімоті, ти куди подівся?
– Він пішов обнюхувати усі закутки в домі, аби переконатися, що тут його домівка, – засміялася Енн. – Хоче знати, чи пахне по-старому в кухні, у ванні й в його лежаку. Мабуть, йому так само приємно повернутися на канікули додому, як і нам!
Енн мала рацію. Тімоті хвилювався і радів поверненню додому.
Він оббіг навколо матері Джорджі, приязно обнюхуючи її ноги, задоволений, що знову її бачить. Забіг до кухні, але незабаром повернувся, бо там виявився хтось незнайомий: то була куховарка Джоана, засапана товстуля, яка подивилася на нього з підозрою.
– Ти можеш приходити до кухні раз на день обідати, – сказала Джоана. – І все. Я не допущу з доброї волі, щоб у мене з-під носа зникали м’ясо, ковбаса або курка. Знаю я вашу собачу вдачу!
Тімоті заникнув до комірчини і все там обнюхав. Потім – до їдальні, вітальні і радо переконався, що там пахне так само, як і раніше. Притулив ніс до дверей кабінету, де працював батько Джорджі, й дуже обережно принюхався. Він не збирався туди входити. Тімоті побоювався батька Джорджі точнісінько так, як і всі інші.
Потім він знову побіг сходами нагору – до відпочивальні дівчат. А де ж його лежак? Ондо біля вікна. Чудово! Тож він знову спатиме у відпочивальні Джорджі. Тімоті скрутився в лежаку калачиком і взявся голосно стукати по підлозі хвостом.
– Я радий повернутися додому, – промовляв хвіст, – дуже-дуже радий повернутися!
Розділ 2
Знову всі разом
Наступного дня приїхали хлопці. Енн і Джорджа пішли разом з Тімоті їх зустрічати. Джорджа кермувала бідаркою, запряженою поні, а Тімоті сидів поряд з нею. Енн не могла дочекатися, коли потяг зупиниться на станції. Вона бігла платформою, намагаючись розгледіти Джуліана і Діка у вагонах, що проїздили повз.
Нарешті побачила їх. Вони визирали у вікно вагона у хвості потяга, махали руками і кричали:
– Енн! Енн! Ми тут! Привіт, Джорджо! О, і Тімоті тут!
– Джуліане! Діку! – волала Енн. Тімоті почав гавкати і підстрибувати на місці. Усі були збуджені.
– Джуліане! Любо знову бачити вас обох! – вигукнула Енн, обіймаючи братів. Тімоті підстрибнув і обох лизнув. Він був у нестямі від радості. Тепер навколо нього знову були усі діти, яких він так любив.
Троє дітей і собака стояли щасливі поряд і гомоніли усі одночасно, поки носильник виносив з вагона їхні речі. Раптом Енн згадала про Джорджу. Вона озирнулася навкруги. Дівчинки ніде не було, хоча на станційну платформу вона виходила разом з Енн.
– А де наша Джорджа? – спитав Джуліан. – Я її бачив, коли махав з вікна.
– Вона, мабуть, повернулася до бідарки, – сказала Енн. – Джуліане, скажи носильникові, щоб ніс валізи до візка. Ходімо! Треба знайти Джорджу.
Джорджа стояла біля поні, поклавши руки йому на голову. «Чомусь їй
