style="font-size:15px;"> – Чуєте? Це потяг гуде в тунелі! – вигукнув раптом Джуліан. – Джорджо, заради Бога, поквапся! Ми спізнюємося!
Четверо дітей і Тімоті дивилися на потяг, що виїхав з тунелю і наближався до станції. Поні біг легким галопом. Вони встигли до прибуття потяга.
– Хто піде на платформу зустрічати його? – запитала Джорджа, коли вони в’їхали на невеличке станційне подвір’я. – Я не піду: мені треба гледіти за Тімом і за поні.
– Я не хочу йти, – заявила Енн. – Я залишуся з Джорджею.
– Ну що ж, доведеться йти нам, – сказав Джуліан, і вони з Діком зістрибнули з бідарки. Хлопці вибігли на платформу в ту саму мить, коли потяг зупинився.
Людей з вагонів вийшло небагато. Через силу спустилася зі сходинок якась жінка з кошиком. Легко зіскочив, насвистуючи, молодик, син сільського пекаря. Ледве-ледве подолав сходинки якийсь дід. Жоден з них не був схожий на репетитора!
Але ось із головного вагона вийшов дивний чоловік. Він був маленького зросту, кремезний, з бородою, як у моряка. Очі у нього були пронизливо-блакитні, а в густому волоссі виднілася сивина. Він розглянувся на платформі й гукнув носильника.
– Це, напевно, і є пан Роланд, – сказав Джуліан Діку. – Ходімо спитаємо його. Більше нікого схожого немає.
Хлопці підійшли до бороданя. Джуліан на знак вітання підняв картуза:
– Це ви пан Роланд, сер? – запитав він.
– Атож, – відповів той. – А ви, напевно, Джуліан і Дік?
– Так, сер, – відповіли хлопці в один голос. – Ми приїхали бідаркою, щоб забрати ваш багаж.
– Чудово! – сказав пан Роланд. Він зміряв хлопців своїми блакитними очима і всміхнувся. Джуліану і Діку він сподобався: схоже, пан Роланд і розумний, і веселий.
– А обидві дівчинки теж тут? – поцікавився пан Роланд, ідучи платформою до виходу. Позаду йшов носильник з багажем.
– Так, Джорджа та Енн залишилися біля бідарки, – сказав Джуліан.
– Джорджа і Енн? – здивувався Роланд. – Гадав, що інші – дівчата, про третього хлопця я не знав.
– Джорджа – дівчинка, а не хлопець Джордж, – сказав сміючись Дік. – Її справжнє ім’я – Джорджина.
– Теж дуже гарне ім’я, – зауважив пан Роланд.
– Джорджа так не вважає, – заперечив Джуліан. – Вона не відгукується на ім’я Джорджина. Краще називати її Джорджа, сер!
– Справді? – сказав пан Роланд прохолодним тоном. Джуліан зиркнув на нього.
«Не такий вже він і милий, яким здається», – подумав хлопчина.
– І Тім з ними, – сказав Дік.
– О! А Тім – хлопець чи дівчина? – обережно поцікавився пан Роланд.
– Це собака, сер! – усміхнувся Дік.
Пан Роланд, здавалося, спантеличився.
– Собака? – перепитав він. – Я не знав, що в домі є собака. Ваш дядько мені нічого про собаку не казав.
– Ви не любите собак, сер? –
