усякої всячини.
Діти майнули до каменю, на який вона вказала. У нього було вставлено залізне кільце, яке дозволяло легко потягти його нагору. Під ним була виїмка, в якій помістилася б скринька. Зараз там було порожньо, але однаково це виглядало дуже захопливо.
– А де шафа? – запитав Джуліан.
– Мої старечі ноги надто втомилися, щоб зранку стрибати по сходах, – сказала фермерка. – Можете подивитися без мене. Сходами вгору, потім поверніть праворуч, а далі – увійдіть до других дверей, які побачите. Шафа – у далекому кутку кімнати. Відкрийте дверцята і намацайте внизу дучку в дерев’яній поверхні. Тоді натисніть дужче, і задня фальшстінка зсунеться.
Четверо дітей і Тімоті стрімголов побігли вгору сходами, походьма ласуючи печивом. І справді вражаючий ранок!
Вони знайшли шафу, відкрили дверцята, поставали усі четверо навкарачки і почали намацувати на нижній дошці заглибинку-дучку. Її знайшла Енн.
– Ось вона! – дівчинка почала чимдуж тиснути на дучку, але її пальчики не мали достатньо сили, щоб урухомити механізм, який відсовував стінку. На допомогу їй прийшов Джуліан.
Нарешті щось рипнуло, і діти побачили, як задня фальшстінка відсувається. За нею відкрився простір, в якому могла вміститися худорлява людина.
– Чудовий сховок, – зауважив Джуліан. – Тут можна сховатися, і ніхто про це не знатиме.
– Я туди залізу, а ви мене закрийте, – сказав Дік. – Буде цікаво!
Він проліз до сховку, а Джуліан повернув стінку на місце, і Дік заховався.
– Тіснувато тут! – крикнув Дік. – І страшенно темно! Випустіть вже мене!
Діти по черзі залізали до порожнини за шафою, і щоразу їх там зачиняли. Енн ця розвага не вельми сподобалася.
Потім вони повернулися до теплої кухні.
– Дивовижна у вас шафа, пані Сандерс, – сказав Джуліан. – Як би мені хотілося жити в такому будинку, в якому стільки таємниць!
– А можна ще раз прийти погратися в цій шафі? – запитала Джорджа.
– Ні, боюся, що не можна, панночко Джорджа, – відповіла пані Сандерс. – У цій кімнаті, де стоїть шафа, зокрема, житимуть два наші комірники.
– Шкода, – розчаровано сказав Джуліан. – А ви їм розкажете про відсувну задню стінку, пані Сандерс?
– Навряд чи, – відповіла старенька. – Це тільки вас, малечу, подібні речі захоплюють, а двоє дорослих джентльменів нічого цікавого в цьому не побачать.
– Ці дорослі – диваки, – сказала вражена Енн. – Я переконана, що і в сто років мене хвилюватимуть розсувні стінки та криївки.
– І мене теж, – погодився з нею Дік. – Пані Сандерс, можна мені ще разок вийти у передпокій і подивитися на відсувну лиштву? Я візьму з собою свічку.
Дік і сам не розумів, чому йому так закортіло подивитися на лиштву ще раз. Просто спливло на думку. Ніхто не схотів іти з ним, бо ж нічого, окрім старого мурування, за лиштвою не було.
Дік узяв свічку і пішов
