такі ж яскраво-блакитні, як у Джорджі.
Енн він сподобався. Дорогою він жартував з хлопцями, і вони почали думати, що насправді дядько Квентін зробив непоганий вибір.
Лишень Джорджа мовчала. Вона відчувала, що учитель неприязно ставиться до Тімоті, а Джорджі не міг подобатися той, хто не переймався симпатією до Тімоті з першого погляду. Їй також здалося дуже дивним, що Тім не дав лапу вихователю. «Він розумний пес, – міркувала вона. – І знає, що панові Роланду він не подобається, а тому й не дав йому лапу. Ти не винний, любий Тіме, я б теж не віталася з тим, кому не подобаюсь!»
По приїзді пана Роланда провели до його кімнати. Тітка Фенні спустилася вниз і звернулася до дітей:
– Ну, він здається приємним і веселим. Хоча борода молодій людині не пасує.
– Молодий?! – вигукнув Джуліан. – Та він страшенно старий. Йому, як мінімум, сорок!
Тітка Фенні розреготалася:
– Він вам здається таким старим? Ну що ж, старий він чи ні, але я упевнена, що він до вас ставитиметься добре.
– Тітко Фенні, невже нам не можна розпочати заняття вже після Різдва? – стривожено запитав Джуліан.
– Звичайно, не можна! – відповіла та. – До Різдва ще майже тиждень, а ви ж не думаєте, що ми запросили пана Роланда приїхати, щоб до кінця Різдва нічого не робити?
Діти застогнали.
– Ми збиралися зробити якісь покупки до Різдва, – сказала Енн.
– Ну, ви зможете це зробити в другій половині дня, – відповіла тітка. – Уроки будуть лише вранці, по три години. Нікому з вас це не зашкодить!
У цю мить униз зійшов вихователь, і тітка Фенні повела його до дядька Квентіна. За деякий час вона повернулася з дуже задоволеним виглядом.
– Панові Роланду буде цікаво спілкуватися з вашим дядьком, – повідомила вона Джуліану. – Вони поладнають. Пан Роланд ніби добре розуміється на тому, над чим працює ваш дядько.
– Сподіваймося, він переважно з дядьком і спілкуватиметься, – тихо мовила Джорджа.
– Ходімо погуляємо, – запропонував Дік. – Сьогодні чудовий день! Тітко Фенні, сьогодні вранці у нас не буде уроків?
– Звичайно ні, – відповіла та. – Почнете завтра. Зараз рушайте гуртом гуляти, бо таких сонячних днів буде небагато!
– Ходімо на ферму Кирін, – сказав Джуліан. – На вигляд це дуже гарна місцина. Веди нас, Джорджо.
– Рушаймо! – сказала Джорджа. Вона свиснула Тімоті, і той підстрибом підбіг до неї. Уп’ятьох вони вийшли з дому і пішли алеєю, а потім – через пастівник нерівною дорогою, яка вела до ферми на далекому пагорбі.
Було дуже приємно йти під променями грудневого сонця. Кроки на замерзлій стежині дзвінко відлунювали, а притуплені пазурі Тіма голосно шкрябали по мерзлій землі, коли пес метлявся туди й сюди, радіючи, що він знову разом зі своїми чотирма друзями.
Після довгого переходу через громадський пастівник діти підійшли до фермерського будиночка,
