гадаєш, Тіммі більше до вподоби підсмажені собачі галети чи холодні? – раптом спитала Енн. – Смажені смачніші. Тіммі, либонь, теж так думає.
– Не треба, – зауважила Джорджа. – Його знудить.
– Звідки ти знаєш? – сказала Енн. – Тобі це не відомо.
– Я завжди знаю, що Тіммі любить, а що – ні, – відповіла Джорджа. – Він смажене не їстиме. Діку, передай сливи. Вони просто супер.
Діти довго сиділи біля багаття, а тоді нарешті Джуліан сказав, що вже час спати. Ніхто не заперечував, бо всі хотіли випробувати зручні ліжка.
– Мені вмиватися в потічку чи в рукомийниці, де я мила посуд? – поцікавилася Енн. – Не знаю, де краще.
– У потічку води більше, – відповів Джуліан. – І поквапся, бо я хочу замкнути двері фургона для надійності.
– Замкнути двері? – обурилася Джорджа. – Отакої! Ніхто мене не замикатиме! А раптом я схочу пройтися місячної ночі абощо…
– А якщо якийсь волоцюга… – почав Джуліан, але Джорджа його зневажливо урвала:
– Не забувай про Тіммі. Ти чудово знаєш, що він чужого ніколи не підпустить до нас і не дасть залізти всередину. Жодних замикань, Джуліане. Тіммі кращий за будь-який замок.
– Гаразд, ти маєш рацію, – погодився Джуліан. – Заспокойся. Гуляй досхочу під місяцем. Тільки сьогодні місяця не буде. Я шалено хочу спати.
Діти помилися в потічку й порозходились по своїх фургонах. Усі пороздягались і повкладались у привітні ліжка. Ліжка були застелені простирадлом, зверху – ковдра, а на підлозі – килимок. Але спекотної ночі діти вкривалися лише одним простирадлом.
Енн влаштувалась унизу, а Джорджа – на верхньому ліжку, але Тіммі весь час намагався дістатися до господині, щоб умоститися біля її ніг. Енн роздратувалася.
– Джорджо, міняймося місцями. Тіммі увесь час застрибує на мене й тупцяє, намагаючись застрибнути до тебе. Я так не засну.
Джорджа перебралася вниз, і Тіммі більше не шумів, умостившись у ногах на згорнутій ковдрі, а Енн на верхньому ліжку намагалася не заснути й тішилася перебуванням у фургоні біля потічка в полі.
У темряві ухали сови, тихенько гарчав Тіммі. Жебонів потічок, і чутно було, як залягла тиша. У Енн склепалися повіки. Нічого не вдієш – доведеться таки заснути.
Але щось її раптом розбуркало, і Тіммі узявся так голосно гавкати, що дівчата зі страху ледь не попадали з ліжок. Хтось сильно гупав по фургону, і він ходив ходуном. Невже хтось намагався вдертися до них?
Тіммі зістрибнув на підлогу і підбіг до дверей, які через спеку Джорджа залишила прочиненими. Тоді почулися голоси Діка і Джуліана:
– Що відбувається? Дівчата, як ви там? Ми зараз!
Брати, як були в піжамах, бігли по мокрій траві на підмогу дівчатам. Зненацька Джуліан зіткнувся з чимось міцним, теплим, щільним і заволав від жаху.
Дік увімкнув ліхтарик і зайшовся сміхом.
– Ти втелющився
