це восьма релігійна війна (1585–1589), в якій протистоять суверен і лідери двох ворогуючих фракцій. Генріх III убиває надто могутнього Генріха де Гіза (1588 р.) і готовий вступити в союз із гугенотами та Генріхом Бурбоном, своїм зятем, але 31 липня 1589 р. його смертельно поранив кинджалом домініканський чернець Жак Клеман. Однак перед смертю він призначає Генріха Бурбона, короля Наварри, спадкоємцем, який стає Генріхом IV (1589–1610).
Непохитні католики, на чолі з герцогом Майєннським, з роду де Гіз, за підтримки Філіппа II, виступають проти правонаступництва. Бурбон отримав підтримку з боку Паризького парламенту, юристів, які представляють основу держави і як правознавці й практики виступають творцями і гарантами законів, а також Галліканської Церкви, яка заперечує союз між Римською Церквою й Іспанією, іноземною державою.
Навернення в католицизм Генріха Бурбона
Новий понтифік, Климент VIII Альдобрандіні (1536–1605), що належить до профранцузької тосканської родини, обраний у січні 1592 р., не хоче, щоб французька корона долучилася до розколу, оскільки спадкоємцем став протестант Бурбон, і сподівається на повернення Франції до католицизму, аби збалансувати надмірну силу Іспанії. Генріх Бурбон, ще не визнаний Католицькою лігою, яка представляє більшу частину країни, лояльну до Римської Церкви, зрікається протестантизму в 1593 р. та приймає католицьку віру. 27 лютого 1594 р. його урочисто короновано в стародавньому соборі Шартра. У Римі нового короля зустріли з прихильністю, і в грудні 1595 року він отримав відпущення гріхів, що узаконило його сходження на престол з релігійного погляду. Генріх IV, таким чином, відвоював провінції, що приєдналися до Ліги, зокрема й за підтримки селян, які після повстань і відкритих сутичок із феодалами рішуче підтримували монархічний лад.
Потім король вирішив релігійне питання за допомогою Нантського едикту (13 квітня 1598 р.), який, повторюючи більшість положень попередніх едиктів, гарантував гугенотам політичні права і свободу віросповідання на всій території Франції, за винятком Парижа.
Продаж посад
На відміну від своїх попередників, Генріх IV силою нав’язав себе своїм ворогам і приборкав королівство за допомогою законів і угод, але для задоволення фінансових потреб стимулював продаж посад, що Боден вважав «продажем держави». А в 1604 р. la paulette, щорічний грошовий збір, дав змогу передавати посади у спадок. Отже, посади стають власністю сімей, утворюються династії бюрократів, пов’язані клановістю. Міжнародні конфлікти також вщухають: мир з Іспанією був укладений у Вервені в 1598 р., мир із герцогом Савойським настав у 1601 р. з підписанням Ліонського договору, згідно з яким Франція втратила маркграфство Салуццо в обмін на окремі трансальпійські території.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию
