з м’язами обличчя не допомогли позбавитися переляку, що струменів з неживого лиця. М’язи закам’яніли, ставши промовистим і водночас німим відбитком чогось страшного, що стало провісником смерті.
Одначе був один нюанс, котрий шокував дружину Вадима (як і всіх інших, кому не поталанило бути присутніми під час розпізнавання мерця) більше ніж перекривлений рот та рвані рани, що перетворили тіло на криваве місиво, разом узяті. У тридцятип’ятирічного Вадима Хорта було геть сиве волосся.
XIII
П’ятниця, 14 серпня, 11:10 (UTC +2)
Термінал «B» міжнародного аеропорту Бориспіль
Україна
Штаєрман переминався з ноги на ногу біля ескалатора, голосно зітхав і підкреслено часто зиркав на годинник. Тимур та Аліна стояли поодалік. Тимур дивився під ноги. Дівчина відвернулась, споглядаючи крізь вікно на стоянку перед старим терміналом.
Час спливав. Парочка наче й не збиралася прощатись.
Терпець Штаєрману вривався. Він кашлянув і сухо, але делікатно мовив:
– I think we must go.[27]
Тимур покосився на чилійця так, наче бачив його вперше.
– It’s time,[28] – чорнявий дженджик проявив настирливість. Він реально нервувався. Він не заспокоїться, поки програміст не пройде паспортний контроль, опинившись у транзитній зоні аеропорту.
– Зажди, Оскаре. Ще трохи, – відмахнувся хлопець. А тоді, набравшись сміливості, повернув обличчя Аліни до себе: – Ну, мені пора… Ти тут… цеє… не…
Її шкіра була гарячою, наче вона щойно повернулася з пляжу.
– Я тебе ненавиджу, – дівчина схрестила погляд зі своїм хлопцем.
Тимур розумів, що попросту не має часу розгортати новий виток суперечки. Хлопець рішуче обхопив Аліну за талію, підтягнув до себе і притиснувся губами до її губ. Дівчина не пручалася. Відповіла на обійми, потім, перервавши поцілунок, поклала голову на Тимурове плече.
– Я тебе ненавиджу, – повторила вона, проте цього разу в голосі не було ані краплі злості.
– Я знаю. Я – гівно.
– Гірше.
Відчуваючи під тонкою кофтою м’які груди, Тимур зловив себе на тому, що починає заводитись. Електричне збудження прокотилось його тілом від живота і до шиї. За мить йому стало тісно у джинсах.
– І треба було тобі отак викаблучуватись? – куйовдячи пальцями запашне волосся, прошепотів він на вушко Аліні. – Ми не бачитимемось довбаних два місяці, а у нас учора навіть сексу не було!
– Сексу в тебе не буде ще два місяці після повернення, – вдала розлюченість чорнявка. Тимур поблажливо посміхнувся. – Я тобі це обіцяю, юначе!
– Це ми ще побачимо, – програміст міцніше обійняв її.
– Запам’ятай мої слова! – спалахнула Аліна і боляче вкусила
Думаю, ми мусимо йти (
Вже час (
