поклали хлопця всередину і запустили апарат… Все згідно з інструкціями. А далі цей хлопок і…
– Що ви мені розказуєте?! – вискнув австралієць. – Ідіоти! Це томограф, а не гільйотина!!! Що ви зробили з пацієнтом?
– Ми нічого не робили! – пожовтілий чилієць теж перейшов на крик. – Я лиш увімкнув машину…
Френк схопився за голову і, важко стогнучи, обіперся на апарат.
– Що ти про це думаєш, старий?
Новозеландець хотів підтримати колегу, але в голові крутилась одна-єдина дурнувата фраза: «Старий, я ще в житті не бачив більш паскудних результатів магніто-резонансного обстеження». Джей-Ді зметикнув, що зараз, мабуть, краще промовчати.
Річардсон зазирнув досередини апарата. Стінки були чистими, лиш у глибині білого пластикового тунелю, де раніше лежала голова, панелі були забризкані мізками. Впереміш з волоссям та кров’ю. Внизу валялась схожа на підкову штуковина.
– По-моєму, там лежить його щелепа. Нижня, – кардіохірург висунувся назад. – І… е-е-е… шийні хребці… якщо я не помиляюсь.
Френк Ді’Анно підхопився.
– Кретини! Кляті безмозкі латинос! – горлопанив він. – Таке буває, старий… таке може статись, якщо в камері знаходився метал… який-небудь металевий предмет у… Можливо, слуховий апарат чи… я не знаю, ще щось…
Відштовхнувши Річардсона, Ді’Анно поліз в апарат. Він звивався, пихтів, штовхав ногами обезголовлене тіло, зрештою зник у трубі томографа. Півтори хвилини звідтіль не долинало ні звуку. Австралієць вибрався назад набагато спокійніший, але спантеличений. І, наче вампір після фуршету, з ніг до голови вимазаний кров’ю.
– Ну що? – спитав новозеландець.
– Нічого, – прохрипів Френк. – Там є все, що й має бути: подрібнені кістки черепа, зуби, кусні обличчя, мізки, волосся і кров. Але жодного шматка металу… Жодної механічної подряпини на панелях… Це якась чортівня, Джей-Ді, і я геть нічого не шурупаю…
Черговий лікар перемістився, ставши таким чином, щоб перекривати вихід з палати.
– Містере Ді’Анно, ви мусите лишатися в кімнаті до прибуття поліції, – холодно обізвався він. – А вас, містере Річардсон, я попросив би не втручатися.
Джей-Ді не сперечався. Він позадкував, переводячи погляд з обезголовленого хлопця на свого колегу і назад.
– Тримайся, старий, – кинув він на прощання і вийшов у коридор.
V
Вибігши з палати, Джей-Ді замислився. Річардсон сам був лікарем, а тому розумів: що б не трапилося в ті кілька секунд після запуску МРТ, воно відбулось не через несправність апарата. Магнітне поле напруженістю 3 Тесла потужне, але цілком безпечне. Металеві предмети, що потраплять у таке поле, поводитимуться, мов гарматні снаряди. Але в тому й заковика: він сам оглядав апарат, і ніяких металевих предметів там не було.
Новозеландець сповнився рішучості докопатися до істини. Принаймні
