завершили налаштування.
– Заодно й перевіримо техніку. Аміґо, скажи сестричкам, нехай готують пацієнта і запускають обладнання.
Чилієць кивнув і пошурував в ординаторську.
За півхвилини операційне ліжко з непритомним хлопцем викотили з палати і повезли до кімнати з МРТ. Австралієць та новозеландець ще раз оглянули рельєфне тіло, поки ліжко котили повз них. Кілька невеликих синців, неглибокі рани та подряпини – і більше нічого. Після того, як малого обмили, він анітрохи не скидався на людину, яка потрапила під колеса вантажівки.
– Що ти про це думаєш? – тихо спитав Джей-Ді.
– Як не дивно, після зіткнення з «Mercedes’ом» хлоп’я виглядає краще за «Mercedes», – мляво посміхнувся Ді’Анно.
– Я не про те, – Річардсон не був налаштований на жарти. – Що цей малий робив у пустелі?
У кімнаті з МРТ загорілося світло. Двері палати стояли відчиненими: по стіні коридору та підлозі ковзали розмиті тіні – медперсонал вкладав хлопчика в апарат.
Френк знизав плечима.
– Не знаю… Може, відбився від групи туристів.
– Які туристи, старий? Це Атакама! Ти вважаєш Сан-Педро підходящим місцем для сімейного відпочинку? Сюди навіть досвідчені мандрівники не завжди добираються!
– Не знаю… – повторив австралієць.
З палати чулися спокійні голоси. Пролунало клацання, після якого почалось розмірене гудіння – томограф запрацював. Річардсон і Ді’Анно рушили в напрямку напівпрочинених дверей.
– Ти повідомив поліцію? – не вгавав Джей-Ді. – Його, напевно, хтось шукає.
– Це не моя справа. Чилійці самі розберуться.
– Просто хлопець видається мені дивним. Химерним якимсь.
– Не розумію, що ти знайшов у ньому хи…
В цей момент, коли до дверей лишилося кілька кроків, з кімнати випорснув здушений звук. Вельми незвичайний звук, який Джей-Ді Річардсон запам’ятає, либонь, на все життя. Скидалось на те, наче хтось із чималої висоти (щонайменше три-чотири метри) впустив додолу кавуна. Смугастий з характерним звуком шльопнувся на кахлі, луснув і розлетівся на шматки. От тільки і Річардсон, і Ді’Анно добре знали, що за дверима ніяких кавунів немає.
А проте по-справжньому їх перелякав не сам звук, а те, що його супроводжувало. Спершу на поверсі моргнуло світло. Потому томограф гостро запищав, кілька разів свиснув і почав стихати, аж поки не замовк. Встановилася тиша, наче в могильному склепі.
Лікарі бігом рвонули до палати.
– Що трапилося? – закричав Ді’Анно, з льоту ледь не виваливши двері. – Qué pasó?![10]
– No lo sé… No lo sé, señor…[11] – бубнів чилійський доктор.
Більшу частину палати займав бочкоподібний томограф. Річардсону апарат нагадав діжку для збору дощової води, яку він бачив у монастирях Метеори[12] під час минулорічної поїздки до Греції. Зовнішня поверхня
Що трапилося? (
Я не знаю… я не знаю, пане… (
Метеори (з грец. «ті, що витають у повітрі») – один із найбільших монастирських комплексів у Греції, всі монастирі розташовані на височенних (до 600 метрів) скелях, що стовпами здіймаються над Фессалійською долиною. Неприступні обителі монахів у буквальному розумінні нависають над землею.
