style="font-size:15px;"> – Що ти робиш завтра ввечері? – швидко майже нечутно запитав Марк.
– Що? – не почувши, що сказав хлопець, перепитала Соня.
– Ти завтра вільна? В місті фестиваль. Приїдуть музиканти. Можна буде потанцювати.
– Я… Я не знаю.
– Давай. Буде весело. В сутінках на площі засвітять сотні ліхтарів. Ти ж ніколи не бачила як у нас проводять День врожаю.
– Ввечері? – тривожно запитала дівчина.
– Так. – радісно промовив Марк. – Сотні ліхтарів і ніч. Виглядає дуже гарно.
– Я не можу. – похмуро відповіла Соня, опустивши очі додолу.
– Чому?
– Погоджуйся. – промовив голос в голові.
– Просто не можу.
– Але чому? – стояв на своєму юнак.
– Погоджуйся! – уже прокричав той самий голос в голові дівчини.
– Ні! – крикнула Соня на спантеличеного хлопця.
Дівчина побігла до будинку, залишивши Марка на самоті з відрами. Соня прошмигнула повз Хелен яка поралась біля будинку. Вона промчала повз неї у свою маленьку кімнату, грюкнувши дверима.
– Можна увійти. – пролунав голос Хелен Картер за дверима.
– Так.
Жінка увійшла, оглянувши кімнату. Соня сиділа в кутку між ліжком і стіною, обхопивши коліна руками.
– Що сталось? – запитала Хелен, присівши поруч.
– Я не можу так. Не можу бути як всі. Не можу жити нормальним життям. – схлипуючи, промовляла дівчина. – Марк запросив на завтрашній фестиваль.
– І що тут поганого? Хлопці вони такі. Ти ж говорила, що він тобі подобається. – жінка обережно доторкнулась до плеча дівчини.
– Не знаю. Інколи мені здається, що Марк подобається іншій мені. Та й фестиваль відбудеться у ночі. Я не можу… Вона сильнішає… Вона хоче змусити мене піти.
– Соня… – Хелен ніжно провела рукою по спині дівчини, відчуваючи як тою сіпає немов від холоду.
– А я вже сама не знаю чого хочу… Можу щось сказати, а потім думати чиї ці слова. Мої, чи?.. Хочу просто бути сама собою і вдень, і вночі.
– І ти боїшся, шо він побачить тебе іншою?
– Я боюсь, що всі побачать монстра. Монстра який я є насправді. Після заходу сонця то буду не я. Всі дізнаються хто я насправді. Не можливо жити коли пів життя проводиш в пітьмі. Я постійно чую її голос і нічого не можу подіяти. Раніше вона рідко зі мною говорила, але зараз… А коли приходить ніч для мене все в тумані, я не бачу що вона робить, уже не бачу. Намагаючись не знати на які жахіття вона, я, здатна я втратила контроль.
– Це складно. Але поглянь на це з іншого боку. Як би не вона ти була б уже мертві. Ми були б мертві. Вона захищає тебе.
– Я розумію, – витерши сльози, тихо відповіла Соня. – але інколи мені здається, що для чого так жити. Який сенс так жити?
– У всьому є сенс. Наступить день коли ти зрозумієш. –
