style="font-size:15px;"> – Іще одна? І хто вона? І куди зникла? – хлопець, опершись обома руками об стіл, пильно поглянув їй у вічі.
– Сіла на гігантського орла і полетіла до вулкана на острові Мендос. – Елла підвелась і теж поглянула Пітеру в очі. – Можливо не будеш перебивати і одночасно задавати сотню питань. Я намагаюсь все пригадати.
– Ну, я очікую.
– Ліліт, Її звуть Ліліт. – після тривалої паузи промовила дівчина. – Вона мене підставила.
– І хто вона?
– Проблема всіх ваших бід. Це вона мною прикидалась. Вона була точною моєю копією. Я сам в це не могла повірити, але вона якось вміє копіювати чужу зовнішність. І це їй ти дарував квіти.
– Я… – Пітер на мить запнувся, продовживши кричати на дівчину. – Ти хочеш, щоб я в це повірив? І якщо так, то звідки мені знати, що ти – це ти?
– Я це я! – спокійно відповіла Елла.
– І це все?
– А що ти хочеш? – викрикнула дівчина. – Хочеш, щоб я показала родиму пляму на сідниці з написом « Я Елла Райс. То була не я».
– Діти! – урвався терпець Волтеру. – Заспокойтесь! Елла, розповідай все з самого початку, але спокійно і зі всіма подробицями.
Дівчина трішки повагалась, але нарешті заспокоїлась і все детально розповіла. Хоча Пітер увесь час з недовірою спостерігав за чаклункою, Елла закінчила свою розповідь.
– Я б хотів у це повірити, але… – юнак завагався. – Куп ти як вважаєш?
– Я їй вірю. – відповів чоловік.
– Я хочу в це повірити, але не можу.
– Тоді чому ти мене не видав одразу? Чому відніс мене Волтеру, щоб він мене вилікував? Чому одразу не убив? Чи взагалі просто віддав би батьку. – дорікнула Елла хлопцю. – А як я можу тобі довіряти? Та падлюка, Ліліт, обмовилась, що твій батько хоче зрадити лорда. Ти ж не підеш проти батька?
Молодий Хендерсон лише промовчав у відповідь. Він не знав, шо відповісти і в кімнаті нависла тиша.
– Ти приніс? Це допоможе нам дізнатись чи Елла говорить правду.? – запитав Волтер в Пітера.
– Так. – хлопець розгорнув згорток, в якому виявилась нерухома Сноррі.
– Що з нею? Вона увесь час була там? Ти раніше не міг сказати? – викрикнула Елла, потягнувшись до тхора.
Пітер відштовхнув дівчину, змусивши її схопитись за стіл, щоб не впасти.
– Ще раз так зробиш… – зціпила зуби Елла.
– Я знайшов її в свого батька. Ти… Інша ти говорила, що не взяла тварину з собою і, що вона наразі з батьком.
– Я ніколи не розлучаюсь зі Сноррі, ти ж знаєш. Минулий раз коли я тут була, я говорила тобі про це. А батька я не бачила уже кілька років. – похмуро додала дівчина останні слова, присівши за стіл.
– Саме тому я захотів поговорити з тобою і почути, що скажеш ти.
– Поговорив? Віддай мені мою Сноррі і більше мене не побачиш.
– Не можу.
– Не можеш?
Елла скипіла і накинулась на хлопця,
