що ти носиш. Щось відкрите і жіночне. Як ти взагалі ходиш в такій одежі? Мати таке тіло і ховати його. Хмм… Надіюсь Пітер оцінить. Батько в нього ще та наволоч. Задумав зрадити власного лорда.
Елла ніяк не відреагувала, лишень огида до Ліліт з кожною миттю ставала ще більш сильнішою.
– Мій володар високо тебе оцінює, не знаю чому. Спіймати тебе було не важко. Потрібно лишень не дати тобі скористуватись чарівними пляшечками. Без них ти звичайна людина.
Елла знову ніяк не відреагувала, мовчки повернувшись до стіни. Думки ще знаходились, немов в тумані.
– Все ж таки в мене для тебе подарунок. – Ліліт обурила така поведінка Елли і вона копнула її ногою в спину. – Ти ж хотіла побачити свого друга?
Елла повернулась до дівчини, поглянувши в її помаранчеві очі. Ліліт вийшла за двері, швидко повернувшись зі невеликим клаптем хутра білосніжного кольору. Елла завмерла від жаху.
– Гарний комір, не знаходиш?
– Бен саерн, кеенбе. – Елла зробила ривок в сторону дівчини, але кайдани не дозволили дотягнутись до шиї.
– Взаємно, Елла.
Ліліт провела рукою по обличчю бранки, від чого Еллу вразив дивний холод який витягував сили і занурив дівчину в сон. Ліліт залишила ув’язнену чаклунку на самоті, повільно змінюючи свій вигляд, перетворюючись на Еллу.
По відчуттям дівчини минула майже доба, але реального часу дівчина не мала можливості дізнатись, навіть маленького вікна, щоб дізнатись день чи ніч, в неї не було. Єдиним джерелом світлом залишався ледве тліючий смолоскип який залишила Ліліт.
Раптово двері камери розчинились і на порозі з’явився невисокий чоловік із сивим волоссям.
– Елла!
– Ти ще хто?
– Я прийшов визволити тебе.
Чоловік підійшов до дівчини, знявши з неї кайдани. Елла деякий час з недовірою дивилась на незнайомця, як різко підвелась, попрямувавши на вихід.
– Стривай! Ти ж не думаєш, що так легко пройдеш повз вартових.
– І що ти пропонуєш?
– Вдягни це. – чоловік приніс із-за дверей блакитну сукню. – Зіграєш роль Ліліт.
Еллі залишалось лишень покластись на план незнайомця.
– Тільки ні з ким не говори. – промовив чоловік в темному коридорі, ведучи за собою Еллу. – І лице не показуй. Ви однакові, але вона не така… не така пом’ята як ти.
Елла в слід за чоловіком увійшла у велику залу освітлену смолоскипами. Попри те, що звідусіль тягнуло вологістю і все до того виглядало закинутим підземеллям, зала мала охайний вигляд. Неподалік стояло кілька солдатів зі зброєю. Елла пройшла, намагаючись не дивитись їм у вічі.
Чоловік вів далі розгалуженими лініями тунелів і їй нічого не залишалось як слідувати за незнайомцем.
– Майже дійшли. – промовив чоловік, зупинившись перед поворотом. Він обережно виглянув за край. – Очікуй тут.
Він
