Биті є. Макс. Люко Дашвар

Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Биті є. Макс - Люко Дашвар страница 10

Биті є. Макс - Люко Дашвар Биті є

Скачать книгу

втримується Сердюк. – Ти мені душу не гризи. Давай уже – ближче до справи. Що цікавить? Виробництво, консалтинг, власний проект якийсь виплекав… Що, Максиме?

      – Власним проектом… я особисто і займаюся. Ти до чого? – Макс ніяк не бажає здаватися. – За півроку поговоримо…

      – Як скажеш… Думав, ти не тільки на одному зосередишся. Думав, міг би ще у чомусь публічному засвітитися… Паралельно…

      – Навіщо?

      – Для іміджу непогано… Благодійність, приміром… От візьми Пінчука… Хто знає, який у нього бізнес? Ні, ну ті, кому треба, знають… А широкий загал? «Пінчук-Арт-центр». Прищеплює нам усім любов до мистецтва…

      – Благодійність? – Макс уперше за всю розмову дивиться на батька із зацікавленістю. – Може бути…

      Сердюк-старший зітхає з полегшенням.

      – Є таке…

      Умощується у кріслі, гортає записник, шукає чийсь телефон, бо так і не звик вносити їх у мобільний.

      – Август, Август…

      До вітальні заходить Дора. Застигає на порозі.

      – Добридень, леді, – глузливо кидає дівчині Володимир Гнатович. Придивляється: лице дівчини нагадує когось із минулого.

      Дора – ані пари з вуст. Сердюк супиться.

      – Ти цю нікчему не через профспілку хатніх робітниць підбирав?

      – Брак інформації, тату! – Макс усміхається іронічно, ходить вітальнею, розмірковує менторським тоном. – Через брак інформації люди найчастіше приймають неправильні рішення. Ти ніколи не думав про це?

      Не помічав обуреного погляду батька. На життєвому полі – неприродно рівному, щільно утрамбованому сотнями тисяч купюр, – рятівний рівчачок: влийся у нього живим сріблом, не розпорошить по поверхні на сотні мізеру. Максові здавалося – то Дорина робота. От тільки пояснити не міг.

      – Каву будеш? Моя Дора зварила…

      Сердюк зиркає на сина із прикрістю.

      – Спершу справи завершимо, – бурчить. – А кава мені і в Брюсселі остогидла.

      – А хіба не завершили? – ніби в мордяку харкає.

      Володимир Гнатович вибухає.

      – Та що з тобою в біса! – вигукує із таким обуренням, що навіть Дора біля дверей лякається. – Чи ти просто знущаєшся? Поводишся, чорт забирай, як той хворий. Ходить він, філософствує… Брак інформації його хвилює! А тобі самому інформації вже достатньо? Чи просто кинув мені, як ото кістку собаці: «Благодійність? Може бути…» А далі що? Усе татові робити? Хочеш займатися тою клятою благодійністю, то давай! Рухайся! Представлю тебе людям, з якими працюватимеш… Чи ти думаєш, у мене є час з тобою довго вошкатися? У мене літак завтра зранку! Я, можна сказати, тільки заради тебе і примчав, бо мати зателефонувала: бач, радість у нас! Синочок отямився! А ти, бачу…

      – Їдьмо, – аж надто чемно відказує Макс.

      – Отож-бо! Їдьмо! – на залишках гніву ще вигукує Сердюк, та серце стукає рівніше: усе гаразд, прилаштує сина. Не геть звихнувся, як дружина плакалася.

      Макс

Скачать книгу