не слід було довіряти, Вінстон вже не міг згадати.
Десь з того часу війна стала безперервною, хоча, якщо розібратися, це не завжди була одна і та сама війна. Протягом декількох місяців його дитинства у самому Лондоні відбувалися безладні вуличні бої, деякі з яких він добре пам'ятав. Але простежити історію всього періоду, сказати, хто з ким воював у певний момент, було неможливо, оскільки ні у письмових джерелах, ні в усних переказах не згадувалося про будь-який інший світогляд, крім того, що існував зараз. На сьогоднішній день, наприклад, у 1984 році (якщо це був 1984 рік) Океанія перебувала у стані війни з Євразією і у союзі з Остазією. Але ніхто ніколи не визнавав (ні у публічних, ні у приватних заявах), що ці три сили коли-небудь були згруповані інакше. Насправді, як Вінстон чудово пам'ятаю, пройшло всього чотири роки з тих пір, як Океанія воювала з Остазією і була у союзі з Євразією. Але це було його таємне знання, тому що якимось чином його пам'ять зберегла цей факт. Офіційно ніякої зміни союзників не відбувалося. Зараз Океанія воювала з Євразією – це означало, що Океанія завжди воювала з Євразією. «Сьогоднішній» ворог держави завжди уособлював абсолютне зло, і з цього випливало, що будь-яка минула або майбутня угода з ним була неможливою.
І найстрашніше, подумав він чи не в десятитисячний раз, з хрускотом відводячи плечі назад (руки на стегнах, повороти тулуба з боку в бік, вправа, яке мала приносити користь м'язам спини), це те, що все це могло бути правдою. Якщо Партія дійсно могла впливати на минуле і говорити про ту чи іншу подію, що вона ніколи не відбувалася, то це, звичайно, було гірше будь-яких тортур і смерті.
Партія заявляла, що Океанія ніколи не була у союзі з Євразією. Але він, Вінстон Сміт, знав, що Океанія була у союзі з Євразією всього лише чотири роки тому. Але де існувало це знання? Тільки у його власній свідомості, яка у будь-якому разі буде скоро знищена. І якщо всі інші сприймають брехню, яку нав'язує Партія, за правду, якщо всі записи розповідають одну і ту ж історію, тоді брехня залишається в історії та стає правдою. «Хто контролює минуле, – говорить одне з гасел Партії, – той контролює майбутнє: хто контролює сьогодення, той контролює минуле». І все ж минуле, хоч за своєю природою і змінне, ніколи не змінювалося. Все, що було правдою зараз, було і буде правдою завжди. Все досить просто. Все, що було потрібно – це нескінченна низка перемог над власною пам'яттю та свідомістю. Вони називали це «контролем реальності», на новомові – «дводумство».
«Стій, раз два! Вільно!» – бадьоро гаркнула фізкультурниця.
Вінстон опустив руки і повільно наповнив легені повітрям. Його розум вже дрейфував морем дводумства. Знати і не знати, усвідомлювати повну правдивість, розповідаючи ретельно сконструйовану брехню, одночасно дотримуватися двох взаємовиключних принципів, знаючи, що вони суперечать один одному, і вірити їм обом, використовувати логіку проти логіки, відкидати мораль і при цьому нібито слідувати їй, вірити, що демократія неможлива і що Партія є стражем демократії,
