великих чисток п'ятдесятих і шістдесятих років, а ті одиниці, яким вдалося вижити, вже давно були залякані до повної розумової капітуляції. Якщо і був хто-небудь, хто міг правдиво описати життя на початку століття, то це міг бути лише цей старий прол. Вінстон згадав уривок з підручника історії, який він переписав у свій щоденник, і йому на думку спала божевільна ідея. Що як він зайде у цей паб, познайомиться з цим старим і розпитає його. Він скаже: «А розкажіть-но мені про своє життя, коли ви були ще хлопчиком. Як воно було у ті дні? Чи було тоді краще, ніж зараз? Або ще гірше?»
Швидко, щоб не встигнути злякатися і дати задню, він спустився по сходинках і перейшов на інший кінець вулички. Звичайно, це було безумство. Так, не існувало закону, який забороняв розмовляти з пролами або відвідувати їх паби, але це було аж занадто незвичним, і тому рідко залишалося непоміченим. Якщо з'являться патрулі, він може сказати, що у нього запаморочилось у голові, але навряд чи вони йому повірять. Він штовхнув двері, і в ніздрі вдарив неприємний запах кислого пива. Коли він увійшов, шум голосів стих. Він спиною відчував, як всі витріщаються на його синій комбінезон. Гра у дартс в іншому кінці кімнати перервалася, можливо, на цілих тридцять секунд. Старий, за яким він пішов, стояв біля барної стійки і про щось сперечався з барменом, високим, товстим і сутулим молодиком з величезними руками. Група інших пролів, яка стояла неподалік зі склянками у руках, спостерігала за їх діалогом.
«Я ж тебе по-людськи попросив», – сказав старий, зухвало розправляючи плечі. «А ти мені кажеш, що у тебе немає нормального пивного келиха у цій клятій забігайлівці?»
«Що це взагалі таке, цей твій ПИВНИЙ КЕЛИХ, чорт забирай?» – сказав бармен, нахиляючись вперед, поклавши кінчики пальців на стійку.
«Ні, ну ви подивіться на нього! Називає себе барменом і не знає, що таке пивний келих! Пивний келих вміщує пінту пива, що становить півкварти, а чотири кварти це вже галон. Я що, повинен вчити тебе елементарним речам?»
«Ніколи не чув ні про які пінти», – коротко сказав бармен. «Літр і півлітра – це все, що ми наливаємо. На полиці перед вами склянки».
«А мені пінту подавай», – наполягав старий. «За часів моєї молодості не знали ми твоїх триклятих півлітрів».
«Коли ти був молодим, старий, люди жили на деревах, як мавпи», – сказав з усмішкою бармен, глянувши на інших відвідувачів.
Пролунав регіт, і занепокоєння, викликане появою Вінстона, здавалося, зникло. Бліде обличчя старого почервоніло. Він відвернувся, бурмочучи щось собі під носа, і врізався у Вінстона. Вінстон обережно притримав його за руку.
«Можна пригостити Вас пивом?» – запитав він.
«А ти що, типу джентльмен?» – сказав дід, знову розправляючи плечі. Схоже, він не помітив синього комбінезона Вінстона. «Пінту пива!» – агресивно додав він, звертаючись до бармена. «Пінту міцного».
Бармен налив у дві широкі
