грім серед ясного неба, прийшла звістка від Максима, що, виявляється, він брав кредит у банку під заставу свого житла і тепер із нього вимагають погашення боргу, а він не може цього зробити. От і маєш – проблема.
«Все через мене, – бідкалася Галина перед подругами. – Я ж у нього на шиї сиджу. Скільки я там заробляю? Ну, трохи пенсії. А так усе він. Їздить і вдень, і вночі. Й слова мені не скаже. Любить».
– Чоловік у тебе, Галю, що й казати, золото. Ми попервах думали, що на твоє майно зазіхатиме. Але бачимо, що ні. То як така проблема «намалювалася», ми допоможемо.
Але Максим, як справжній чоловік, відмовився. Сказав: «Сам впораюся». Вирішив їхати на заробітки за кордон, до Німеччини. Його братова у Берліні працювала прибиральницею. Казала, що спробує прилаштувати родича на будівництво. Робота важка, але заробити можна за рік-два.
– Продам машину – буде на візу й заплатити за влаштування.
За працевлаштування просили сімсот доларів. Платити на будівництві обіцяли близько тисячі на місяць. Воно ніби й страшнувато тицятися в незвідане в такі літа, але копійка кличе, як не крути.
– Послухай, Максиме, а що якби і я з тобою поїхала? Чого мені тут горювати? Я ж німецьку знаю.
Максим Петрович забув про таку важливу деталь. Швиденько зв’язався з братовою, дізнався, що й до чого, і вже за декілька днів повідомив, що є місце й для Галочки. Доглядати за однією пристаркуватою панею, робота на кшталт покоївки. Зарплата навіть більша буде, ніж у нього.
– Удвох швидше заробимо, дивись, і веселіше буде, – тішився чоловік.
Радів, що має таку розумну жінку, помірковану, та ще і з потрібною професією. Почали готувати документи як на туристичну подорож. Розумніші за них люди, з тих, що вже не вперше вирушали на чорні роботи до Європи, дали цінну інформацію: що робити, куди йти, до кого звертатися, якщо справа піде не так, як обіцялося в Україні. Пані Манькович тоді наслухалася всіляких розповідей, зокрема про те, як жінки потрапляють у сексуальне рабство, їдучи працювати офіціантками чи танцівницями.
– Тобі це не загрожує! – кепкував із неї Максим Петрович, а жінка гордовито віджартовувалася:
– На всяк товар є купець.
Жартували, а всередині хололо: як воно все обернеться, як буде, куди вони їдуть, за чим?.. Одні їх заспокоювали, інші – страхали непередбачуваними випадками. Галина Сергіївна вирішила нікому не повідомляти про свою подорож. Думала: «За рік повернуся, ніхто й не помітить, що мене тут не було». Наробила фотографій тих місць, якими любила ходити у Києві. Відчувала, що буде сумувати за цією бруківкою, цим небом, маківками церков, людьми…
4
На суботу й неділю Ольга відвезла дітей до табору вихідного дня. Користуючись нагодою, Леонід запросив силу-силенну гостей, переважно гастарбайтерів, молодих і не дуже. Було серед запрошених і двійко німців, але якихось непевних, здалося, що вони просто полюбляють на дурняк нажлуктитися пива.
