у пізньому коханні ознаки божевілля. Щось там згадували про бороду й біса, на що Галина відстрілювалася: «Ніякої бороди ані в нього, ані, тим більше, в мене немає». Оксана, підозрюючи підступні наміри кавалера, все допитувалася, скільки заробляє і чи не питав про статки та нерухомість коханки.
– Чи мене вже й покохати не можна? – ображалася Галя.
– Як не можна? Дуже навіть можна, – заспокоювали подруги, але відразу запитували: – Не цікавився банківськими рахунками?
Галя знала, що Гуля кохав її ще в школі, розколошку-вала уяву, фантазуючи, як він чекав на неї всі ці роки, бідував, але врешті-решт дочекався.
Навесні Галина серед білого дня забігла додому, аби взяти декілька потрібних їй книжок. Зайшла тихенько, бо знала, що невістка, яка з дня на день мала народити, не зрадіє її незапланованій появі. Виявилося, що вдома нікого немає. Швиденько шмигонула до своєї кімнати й почала збиратися. За мить почула, що вхідні двері відчинилися. Причаїлася – не надто воліла спілкуватися з Ірочкою. Те, що почула згодом, примусило затулити рота рукою й дихати через раз.
– Проходь, швиденько, – говорила невістка. – Зараз дам тобі трохи. Мій дурник вчора приніс зарплатню.
– Йди краще до мене, – пролунав чоловічий, але не синовий, баритон.
– От навіжений, тобі аби за тіло потриматись. А мені вже не можна. Наступного тижня дитинку матимеш, – засміялася.
Усе проголошувалося під дверима кімнати Галини Сергіївни. Жінка почула, як за стіною вовтузяться, й усвідомила, що пара цілується або щось і більше. За кілька хвилин, які видалися шпигунці Манькович-старшій вічністю, Ірочка подріботіла коридором, вірогідно, за грішми.
Коли двері за гостем зачинилися, Галина Сергіївна твердо вирішила не критися, а показати невірній, що її плани розкрито. Вітя зустрічався з Ірочкою менше місяця й одружився, невдовзі вона оголосила про вагітність. От і виходить, що добре прилаштувалася…
– А я вдома! – гучно вимовила хазяйка квартири.
Війну було оголошено, і вона обіцяла бути запеклою.
Іринка, зрозумівши, що припустилася доленосної помилки, зухвало зізналася свекрусі, що не кохає її сина – імпотента та сексуального нездару, – що їй потрібні квадратні метри для себе та свого майбутнього дитинчати. І вона їх матиме, чого б їй це не вартувало.
– А що, кусаєте лікті, що не записали усе на диктофон? – сміялася в обличчя свекрусі. – Думаєте переповісти усе, що я вам щойно говорила? Спробуйте, спробуйте… – І молодичка, відштовхнувши літню жінку чималим пузом, хвалькувато пройшла на територію маленької, напханої речами кімнати. – Ця нам також знадобиться, – резюмувала наостанок і по-дитячому висолопила до свекрухи язика.
За три дні на квартиру Гулі подзвонив схвильований Віктор і повідомив, що у нього о сьомій ранку народилася донечка.
– Три п’ятсот! – хвилюванню новоспеченого татуся не було меж.
Галина подумки похвалила себе, що не розпатякала
