(книги молодого автора перекладені й видані багатьма мовами), невдовзі зникло з топів літературних дискусій і довкола-літературних тусовок.
Вряди-годи він усе ще з’являється на якихось презентаціях або фестивалях, однак ці «виходи на публіку» стають дедалі рідкіснішими – замість них в інформаційному обігу побутують сенсаційні чутки про письменника на кшталт: «Дереш побував на полюсі», «Дереш відбув паломництво до Непалу», «Дереш став ченцем у буддійському монастирі», «Дереш спілкувався із Сай-Баба», «Дереш емігрував до Ізраїлю», «Дереш подорожує довкола світу на повітряній кулі» тощо. Як і личить жовтим новинам, у кожному з цих повідомлень є частка правди, але яка саме і в яких пропорціях – зрозуміти важко.
Цілком очевидне інше: переживши ранній успіх, побувши певний час кумиром юних читачів і поїздивши світами, Любко Дереш, на відміну від більшості його літературних ровесників, не став плекати медійну популярність і створювати порожні інформаційні приводи в стилістиці всезагального піару.
Подейкують, він став відлюдником, який дуже неохоче комунікує із соціумом, вкрай рідко повертаючись до іміджу «молодого просунутого автора». Кажуть, що він узагалі «на шифрах» і вийти на безпосередній контакт із ним нелегко навіть попри те, що існують його віртуальні аватари в соцмережах.
Існують припущення, що Дереш заглибився у вивчення й становлення власного «я» такою мірою, що це просто відсунуло літературні практики на другий план.
Можливо, і ця книга для автора є таким собі другорядним епізодом у невидимому для нас процесі самовдосконалення, наприклад. Однак і в «Голові Якова» знайдемо багато свідчень того, що тема пошуків свого «я» – гостро актуальна як для автора, так і для його персонажів. У цьому сенсі новий роман Дереша є ідеологічним, хай навіть ідеологію цю відчитує і сповідує лише одна людина – сам автор. Утім, книга пересичена й загальнодоступними, сказати б – трендовими ідеологемами. Тут і так звана «нова релігійність», і хіпстерство, і досвід усіляких новітніх «тренінгів», і ще бозна-що. Усе разом це складає для автора той гумус, з якого врешті повинні прорости його, автора, індивідуальна ідеологія та приватна, замалим не субстанційна релігійність. А нам, читачам, залишаються ризиковані подорожі цими розбуялими джунглями соліптичної целюлози.
Іздрик
Голова Якова
Алхімічна комедія
И спросит Бог: «Никем не ставший,
зачем ты жил? Что смех твой значит?»
«Я утешал рабов уставших», —
отвечу я. И Бог заплачет.
Епісодій перший
I. Вранішня кава в імлистім Аїді
Largo (широко)
1.
Ця історія почалася на екрані – екрані мобільного телефону. З екрана дивилася Майя. Її рот манив. Вилиці високі. Очі імлисті.
2.
Тому звістка про батькову смерть була для Якова як прогнила щаблина: йому здалося, що він полетів з високої драбини аж до низу.
Яків розплющив очі і побачив, що досі живий. Що сидить із братом у кав’ярні. І що кав’ярня позбавлена прикмет смерті, яка сталася десь там, у Львові.
Він згадав, як на екрані з’явився невідомий номер. Анонімний абонент дотягнувся до нього крізь фотографію Майї, схопив за барки і повідомив те, від чого під ногами тріснула драбина.
Яків передчував цей тріск.
Він уникав відповідати на дзвінки – не тільки з невідомих номерів, з усіх номерів. Але думав зовсім про інше. Ніяк не про батька. Його намагалася видзвонити Іра, а почути в слухавці, як вона задихається від сліз, він не хотів. Баста.
3.
Відколи Яків переїхав до Києва, минуло півроку, а з братом бачилися так само рідко. Що дивно – адже тепер вони жили в одному місті. Знайомі розповідали, що це типова ситуація для мігрантів. Любов між рідними сильна в розлуці. Варто ж переїхати ближче, у столицю, і знайомі щезають у млі. Це дало підстави Якову думати про Київ як про Аїд, уражений випарами амнезії.
Матвій перебрався до Києва п’ять років тому, разом зі своїм депутатом, у якого працював радником ще у Львові.
У столиці Матвій зважився піти у вільне плавання і швидко знайшов попутні течії. Він став консультантом при іншому депутатові, більш перспективному; земляк, добравшись до корита, обм’як і політичною боротьбою вже не палав.
Це теж було дією мли, котру випускало зі своїх пор давнє місто.
4.
Знайомим, котрі запитували, чи живуть тут його родичі, Яків повідомляв,
