style="font-size:15px;"> Офіціантка з люб’язністю, властивою цьому закладові, спитала:
– Будете замовляти ще?
– Прошу рахунок, – сказав Яків.
Матвій заходився натискати кнопки на своєму органайзері.
– Два квитки до Львова на сьогодні, – наказав Матвій в органайзер. Офіціантка вже ступила крок від стола, коли брат вхопив її за руку.
«О Боже, тільки не це». Знову в брата заскоки. Зараз він скаже, щоб офіціантка покликала адміністратора. Далі він виллє відро гівна на голову адміністратора. Далі він скаже, що офіціантка М. хамить клієнтам і накаже, щоб її звільнили. За кілька днів він перевірить, чи справді офіціантку Машу було звільнено.
Розмова у наказовому тоні з диспетчером авіакас переросла у крик:
– Нє, ти скажи, як тебе звати? Я дізнаюся, хто у вас там сидів на прийомі. Ах ти ж хамка! Я тебе знайду і вижену копняком під зад з цієї роботи! Сама стули пельку! – З цими словами брат відрубав зв’язок.
– Дівчину відпусти, – сказав братові Яків.
Матвій помітив, що стискає руку офіціантки, і відпустив її.
– В-ви щось х-хотіли?.. – спитала перелякана офіціантка.
Тепер уже Яків затулив обличчя руками. «Починається».
– Хотів вам дати чайові. – Матвій поліз до портмоне, витягнув звідти стос купюр. Взяв із жмені банкнот купюру в сто доларів, передумав і витягнув двадцятку. Вклав офіціантці в долоньку і стиснув долоньку в кулачок.
– У мене батько помер, – сказав Матвій, зазираючи дівчині в очі. Її ручка знову була в братових лапах. – Машо. Машенько. Скажи мені щось утішне. У мене тільки-но батько помер. Машенько…
– Можна, я піду? – прошепотіла дівчина.
Брат, гіпнотизуючи її поглядом, послабив хватку. Офіціантка висмикнула руку і побігла за портьєру.
– Машенько, – прошепотів він, дивлячись туди, де розтанув її ефірний силует.
– Ти псих.
Брат розвернувся до Якова й сказав тихо:
– Я варяг. Я орієнтуюсь на північ, брате.
12.
Тибетці вважають: ти не народжуєшся і не вмираєш. У момент смерті ти, невмирущий, відкриваєш себе для Передвічного Світла, із якого все почалося. Про цю неминучу подію тибетці пишуть так: «Скоро випустиш ти останній подих, і дихання твоє припиниться. Тут побачиш ти Ясне Світло. Немислимий простір стане перед тобою, безмежний, схожий на океан без хвиль під чистим небом».
Не підготовлений гідним чином, ти не можеш упізнати в Ясному Світлі себе. За якийсь час після невдалих спроб з’єднатися з ним (тибетці називають цей етап «Станом Смертного Часу») ти переживаєш радісні і страшні видіння, після яких черево матері втягує тебе, і так зачинається дитина.
13.
Їхній батько був відомою персоною у Львові – дисидентом, що уславився на початку дев’яностих одіозними промовами на мітингах. Як і більшість його друзів, Горах відсидів своє – сім років тюрми і п’ять років таборів за п’ятдесят восьмою статтею КК УРСР – «Антирадянська пропаганда і агітація».
Їхня мама, відома на цілий
