трудився у келії, ретельно розкладав на елементи історію людської музики. Його класифікація була не менш детальною, ніж середньовічні трактати з ангелології; не менш підтвердженою, ніж дані про елементарні частки у сучасній фізиці. Він розумів, що, хоча Грааль вже втрачено, його можна віднайти, бо насправді він є скрізь і в усьому.
Прийнявши те, що музикою є все, що робиться на видиху та на вдиху, він розклав свій дух на роди і коліна, простежив оком розуму генеалогію звуку аж до прабатька Адама і записав його повороти як чергування нот особливим любовним письмом, адже музика і надалі була його містичною дружиною. Записував генеалогії ладів і мелодій, а за гілками зв’язків намагався розгледіти Дерево Пізнання. Намагався – і не бачив. Самі гілки, і ні початку їм не видно, ні краю.
З настанням вечора Яків упирем виповзав на вулиці Львова ковтнути свіжої крові. «Мрець єси человєколюбія нєімєя». Цю татуху на плечі, ще тоді, коли не загоїлися рани під лопатками, йому набивали Кирило і Мефодій.
7.
«Умру смешно». Згадалася дівчина з моргу.
Згадався похорон.
Згадалася симфонія. Згадалася Ірена. От же, ти, Ірено!
Згадався брат з його небезпечними ідеями, згадався хрест, і коло, і свастика. Згадався літак і тіло в моргу.
Тепер він знав ім’я власника ноги, на якій була та смішна наколка. Його звали Сунь-Цзи, він був майстром стратегії.
Яків згадав, за чим він прийшов у ванну, і почистив зуби. Бадьорись, Євлампіє, сьогодні знову день для чуда.
8.
Ритуал – мій спосіб підтримувати неперервність. Підтримуючи неперервність, я здійснюю благо. Я ритуально зголюю щетину, щоби підтримати символічний чистий вигляд, важливий для соціального благополуччя.
Пригадуєш білий тюльпан навпроти вікна у флігелі, де ти залишався на ніч? Ранок і фіранки. Мереживо прикриває голе тіло дівчини. Голий по пояс, ти висовуєшся з вікна і викрикуєш імена архангелів. Тобі радісно.
Ні, не те, щоб радісно… Ти вище!
Точно. Ти вище! Ти переміг! Ти втік із пастки людського роду. Ти більше не належиш історії, не належиш анатомії і фізіології. Ти поза цим. Ти живеш у час, коли можна мати дві голови на плечах і ніхто тобі й слова не скаже. Ти завжди можеш пояс нити: одна голова у мене – емпірична, об’єктивна, але всередині об’єктивної голови у мене складаються враження, що є голова су б’єктивна, яка суб’єктивно достовірно містить емпіричну голову всередині себе, як картину, як уявлення.
Ти живеш у час, коли нікому не цікаво, що у твоїй голові. Головне – акуратний одяг, за яким тебе визнають за нормального.
Усе дуже просто, і це дуже добре.
Там, нагорі, тобі заздрять сонми шестикрилих.
Ти живий, і ти можеш насолоджуватися тварним. Ти НЕ ВОНИ. Ти НЕ БЕЗТІЛЕСНИЙ. У тебе є ім’я, але ти вискочив зі списків ямадутів. По тебе не прийдуть. Ти став Sol Ipse, самотньо існуючим.
Ти обкрутив їх усіх круг пальця.
Відчуття влади. Крик свободи над старим містом.
Над дахами за вікном, над голубами, над дів чинкою з крем-брюле, яка миє чашки після
