вісім місяців він лежав, затримавши дихання.
На думках про майбутнє він повісив замок. Усілякі контакти з минулим відсік. Не брав слухавки на невідомий номер. Не користувався і-мейлом. Заліг на дно.
І однаково його знайшли. І не важливо, хто здав – чи ворони натріскотіли, чи сови напугукали, чи його продали їжаки з лісів довкола батькової хати. Вони прийшли і спитали: чи бачив хто? І їм показали.
Його вистежили. Його викликають на килим.
15.
Ірена відновила скандинавський терор за день до смерті батька. Остання її есемеска була такою: «Моє тіло не упізнають в Японії».
А може, це був не терор. Може, це був останній скрик вьольви?
Він упіймав на собі погляд Пустки, Порожнечі, і цей Погляд був присудом.
Спустошеність. Devastation. Станція Дева. Пралайя. Холодіючи, він зрозумів, що його впіймали і тепер поведуть до суду.
Яків вирішив, що явка з признанням пом’якшить покарання.
Після кави і сигарети Яків сказав братові, що хоче поїхати до Львова. Брат підкинув його до церкви Юра, далі Яків пішов сам.
16.
Ранок у Львові. Туман. Крики галок.
Скрізь строгі чорні дерева. Голе чорне гілля.
Стиснутий в одну точку, ритмічно набираючи Іренин номер, Яків простував по проспекту Свободи у бік Високого Замку. Там Ірена винаймала квартиру.
Дорогою Яків купив орхідею. Іренина шия така ж довга і тонка.
Голос у слухавці сказав, що такого абонента більше не існує.
Дорога на Високий Замок. Шум машин.
Підіймаючись до краю вулиці, Яків відчув недобре. З вікна флігеля, де жила Ірена, хтось викидав речі. Летіли сукні, білизна, книги і диски.
– Ей! – Яків задер голову. – Це що робиться?
Піднявся сходами на флігель і подзвонив у двері.
– Чого треба?
– То Яків, пані Маріє.
– Ану йди до сраки, ти, скурвий сину, шоби я твоєї ноги тут не бачила!
– Відчиніть, я хочу поговорити. – Яків дубасив по дверях. Йому відчинила жінка у чорній хустині, стара шизофренічка пані Марія. – Ви чого її речі викидаєте? Де Ірена?
– А йшов би ти до сраки, скурвий сину. Я їй сказала: я то всьо повикидаю к чортовій матері. Я вже ключі поміняла, вона вчора прийшла, плакала тут під дверима. Біси! Я вам кажу, людоньки, кругом сатана! – задихалася пані Марія.
– Ви що, вигнали її?
– Я їй сказала: ти, проститутка валютна, ти мене будеш серед чесних людей позорити? Ой, Боже… Ану відступись, хай повітря заходить в хату. Та мені від її мотлоху дихнути нема чим…
Яків зайшов у кімнату, де жила Ірена. Він хапав усе, що бачив Іренине. Пані Марія скрикнула:
– Ти як сюди заліз, га? Боже, злодій! Ти шо робиш?
– Пані Маріє, та це я, Яків!
– Забирайся, поки я міліцію не викликала!
Ухопивши, що побачив, збіг по сходах униз.
У
