хвилин грюкнули вхідні двері. Пішла? Макар обережно зазирнув до кімнатки – нікого. Тільки недопита пляшка горілки на килимку.
– Де Люба? – спитав Гоцик, коли після іспиту повернувся на Костянтинівську і застав п’яного у мотлох Макара, що допивав другу пляшку горілки.
Макар знизав плечима і впав на килимок.
– Так тобі й треба, свиня ти! – сказав Гоцик. – За те, що без мене напився.
Відібрав у Макара недопиту пляшку, розлігся на килимку поруч із Макаром.
– А що святкував?
– Я – покидьок. – Язик у Макара ледь совався, але Гоцик розібрав.
– А я про що… – погодився і видудлив залишки горілки.
До вечора протверезіли, попхалися на футбол, після програшу «Динамо» наздогнали гнівний хміль пивом, зголодніли як звіри.
– Пішли додому, – запропонував Гоцик. – Може, Люба щось наварила.
Макар відвів очі, знизав плечима – пішли.
Того дня Люба не повернулася. І наступного…
За тиждень про те, що Люба не покинула космосу на Костянтинівській, свідчили лише її речі, акуратно складені на двох полицях шафи. Макар із Гоциком матюкалися крізь зуби, але прибирати по черзі клуб не перестали. І все брехали адміністраторові клубу, що у Люби сесія.
За два тижні на календарі зачервоніло літо. Хлопці й не помітили. На душі – зима. Як з’явилася – ледь не вбили.
– Чи ти дурна? – кричав Гоцик. Од люті – щелепи ходором.
– Не треба…
– Де тебе носило? А зателефонувати?.. Мені чи Макару?.. Кеби не вистачило? А якби…
– Досить, голото… Я відсилала СМСки…
– Чи ти дурна? Чи тобі на нас… – аж замахнувся.
Плюнув, дверима грюкнув – на веранду. Вискочив, наче повітря з двадцятисемиметрового космосу висмоктав. Тільки й лишилися у кімнатці – Люба, мов гірка сльоза, і Макар очі ховає. Серце зупиняється, дихати неможливо, а йому би очі підвести та на Любу глянути. Не зумів. Голову опустив.
– Телефон вимкнула… На роботу не ходила…
– Ви і там були? – чує.
Наважився. На Любу – хмари важкі перед очима.
– Де ми тільки не були…
Губку закусила, очі ніби й не сліпі, а збоку глянеш – невидюща. Коліна підігнулися. На килимок сіла, коліна до грудей.
– Сань… Знаєш, навкруги стільки людей…
Макар для годиться кивнув, мовляв, звичайно, помічаю… Люди навкруги.
Задки, задки… На веранду вискочив. Гоцик курив.
– Кидай і пішли до неї, – сказав. – Щось у тій голові перемкнулося.
Були часи. Були… Втрьох у кухні одночасно їли, пили, навчалися, співали-танцювали. Люба біля плити у навушниках – па-па-па… Гоцик з чашкою чаю їй у такт – па-чікі-тікі-па!
