сльоті чужий і похмурий, він був пісний і байдужий, цей Київ, і вітав мене лише простягнутими руками жебраків. Першою, кого я тут розшукав, була Асина приятелька-однокурсниця Ліна, вона не входила в нашу організацію і не відвідувала занять зі східних двобоїв, але ми називали її Лі, й ось тепер я чекав на неї в хрещатицькому Пасажі, і Лі вже йшла до мене, закидаючи свої довгі тонкі ноги одну поперед одної, як на подіумі, здавалося, зараз вона граційно повернеться на цьому запльованому подіумі й піде у зворотному напрямку, але Лі зупинилася і, якусь мить повагавшись, м’яко поцілувала мене в щоку.
Ми сіли у ближній кав’яренці, і я спитав:
– Де Ася?
– Ася? – Лі якось дивно всміхнулася і полізла в сумочку по сигарети. – Вона тепер не Ася і навіть не Вася. Вона тепер Асі.
– Тобто?
– Асі – це по-чеченському й буде Ася.
– Ти можеш конкретніше?
– Куди вже конкретніше… Поїхала твоя Ася.
– Вона покинула інститут?
– Начебто взяла академвідпустку… але… Слухай, ти ж сам зробив із неї амазонку. А яка ж амазонка без війни?
– З ким вона поїхала? З нашими хлопцями? – спитав я.
– Думаю, що з їхніми. Що тепер візьмеш із наших хлопців? Я ще тоді їй казала… Коли ви махали прапорами.
– Лі, розкажи мені правду.
– Знаєш, у чому тепер уся правда? У грошах, – сказала вона. – Якщо немає за що купити путню білизну, то на тебе не гляне ні їхній, ні наш. А тут десь узявся цей… Біслан. Права рука Робін Ґуда. Красивий, гад…
– Якого ще Робін Ґуда?
– Є там у них такий. Відбирає зайве в багатих і роздає бідним.
– Непоганий бізнес, – сказав я.
– По ньому видно, що непоганий. А твоїй Асі він сказав, що їм потрібні лікарі і що вони добре платять. Може, й так. Тільки я знаю, за що вони платять.
– Тут щось не те, – сказав я. – Лі, тут щось не так.
– Розплющ очі. Але ти їх не розплющиш, поки її любитимеш.
– Вона тобі пише?
– Хто тепер кому пише? Та ще й звідти. – В її сумочці забулькотів мобільний, і Лі піднесла його до вуха.
– Ти від’їжджаєш? – здивувалася вона. – Аж на два дні? Повертайся скоріше, бо я тут помру з нудьги.
– Ти вийшла заміж? – спитав я, коли вона сховала мобільник.
– Ні, це мій бойфренд. А в тебе на щоці моя помада. І я не хочу її стирати.
– Чому?
– Сказати? Одного разу, коли ми з Асею жили вдвох у кімнаті, я попросила її дещо показати з отих ваших прийомчиків. Дійшло до того, що ми з нею почали борюкатись, як справжні мужики. А потім я раптом відчула гострий оргазм.
– Ти що, лесбіянка?
– Ні, я уявляла себе не в її обіймах, а в твоїх.
– Лі, ти дуже класна, – сказав я. – І я чую твою помаду на своїй щоці
