об’єкта, який можна було б обожнювати й схилятися перед ним, як перед ідеальним батьком. Безініціативність обранців, відсутність спонтанних поривів і те, що їй доводилося все вирішувати за себе і за них, обтяжували й, звісно, не сприяли зміцненню взаємин. І хоч ці чоловіки справді не йшли від Соломії, а після розриву ще довго прагнули поновити стосунки, проте це зовсім не сприймалося нею як перевага.
Після чергового болісного розриву Соломія покірно вислуховувала всі аргументи Христини й погоджувалася з ними, але варто було їй знову познайомитися з кимось «романтичним і галантним», відразу ж усе забувала й ринула назустріч новій пригоді, постійно сумніваючись, але не зупиняючись ні на мить.
Це стосувалося і взаємин із людьми, і захоплень. Кожне нове захоплення спонукало її відкидати попереднє, змінювати погляди й переконання.
Соломія постійно займалася «духовними пошуками», як сама це називала. До своїх тридцяти двох вона вже встигла перепробувати майже всі наявні конфесії та здобути дипломи численних «Інститутів самореалізації», які за помірну ціну пропонували курси під розмитими назвами на зразок «Вирішення проблем ідентичності», «Побудова самоідентифікації», «Пошук саморелізації» тощо. За короткий час, що присвячувався кожному з цих захоплень, вона не встигала розчаруватися в тій чи іншій конфесії або теорії, навіть не встигала вникнути в те, чим саме захопилася. Постійно змінювати переконання Соломію примушували сумніви – їй здавалося, що, поки вона витрачає час на одне, десь за рогом від неї невблаганно тікає інше – більш справжнє, більш потрібне, більш допасоване саме до її характеру. Левову частку свого вільного часу Соломія проводила в сумнівах і докорах сумління – поки була далеко від Остапчика, картала себе за те, що не бачиться з дитиною, а коли була з ним, її мучило сумління, що вона не працює над собою або принаймні не заробляє гроші. Коли вона розходилася з черговим коханцем, то картала себе за те, що таки покинула його, не дала йому ще один шанс, але поки тривали перипетії розриву, так само картала себе, що марнує час із цим безнадійним типом, а могла б займатися чимось справді корисним або приємним. Коли вони з Христиною ходили разом на закупи, Соломія могла довести своїми сумнівами до шалу – якщо Христина говорила, що їй щось не личить, та ображалася й називала це грубістю, а коли Христина робила комплімент і казала, що варто купити ту чи іншу річ, то Соломія відразу ж запідозрювала її в нещирості. І вже навіть коли врешті купувала щось після довгих вагань, однаково не могла позбутися докорів сумління, що купила занадто багато, або не те, що справді потрібно, або не пошукала ще більшої знижки. Вихід у таких ситуаціях був тільки один – суворим голосом попередити:
– Якщо миттєво не припиниш – піду геть!
Саме так говорила Соломії її мати в дитинстві, і тільки ця фраза завжди та в усьому позбавляла її сумнівів. Але вдаватися до цього методу можна було лише в справді крайніх
