до вікна. Вони не протестували відкрито, бо розуміли марність своїх зусиль, але влаштовували їй мовчазний бунт. Якщо вона питала, хто крайній або чи можна їй на секунду зазирнути без черги, їй просто не відповідали, мовчки сиділи, налаштовані всі проти одної та щільною стіною обступали двері, коли хтось з них виходив і мав зайти наступний із черги. Про те, щоб пропонувати їм свої товари, не могло бути й мови. Працювати доводилося лише напряму з лікарями, які отримували відсоток із прибутку.
Але це все буде вище, на другому, третьому, а то й шостому поверхах – коли відступати далі буде нікуди й таки доведеться підійти до котрогось із кабінетів, а наразі, на першому поверсі, можна дозволити собі втечу. І Христина дозволяла. Вона ніколи не пропонувала свій товар у жіночих консультаціях. Хоч Соломія вважала, що вона даремно цього не робить, бо майбутні мами в більшості здорові й далеко не такі агресивні, як хворі пенсіонери. Вони нудяться в черзі й завжди готові догодити собі чимось приємним. Особливо косметикою, яку приватні розповсюджувачі продавали як «натуральну».
Іноді їй снилися ці зосереджені та рішуче налаштовані обличчя, для яких вона була винна в тому, що черга тягнеться так довго, що сидіти тут так нудно, що неможливо цього уникнути, як неможливо уникнути хвороб. І виходило, ніби вона винна навіть у тому, що всі вони захворіли й були змушені прийти сюди. Їй снилося, ніби вона захищається від них щитом, але щит виявляється паперовим і загоряється, коли вона наближається до дверей кабінету, їй доводиться кинути папір на землю й тікати світ за очі. А кожен із хворих у черзі кричить їй услід щось образливе.
Христинині продажі були мізерними, і вкладену суму їм вдалося повернути лише завдяки заповзятливості Соломії.
Ходити на зібрання розповсюджувачів Христина ненавиділа ще більше, ніж тулити палений товар.
Чомусь збиралися вони завжди в підвалі великого торговельного центру. Там було щось на зразок кімнати – побілені стіни, кілька стільців і стіл. За столом сиділа шефиня – Ірина Василівна. Вона видавала товар і нараховувала бонуси за продаж.
Шефиня любила носити яскраво-фіолетові светри, перетягнуті паском на монументальній талії, прикрашені пластмасовими рожевими крилами метелика окуляри від сонця з фіолетовими скельцями, які не знімала навіть зимою, а ще – навіки зацементовану лаком для волосся масивну зачіску. Від міцного солодкавого запаху цього лаку Христині ставало млосно вже на відстані кількох метрів.
– Спрей «Аквавіта-4», – починала тараторити під суворим поглядом Ірини Василівни жіночка-терапевт, яка теж підробляла розповсюдженням лікарських засобів, – зарекомендував себе краще за «Аквавіту-3», тож утричі вища ціна цілком закономірна, адже й морська вода в ньому проходить потрійну очистку, а не подвійну. За останній тиждень спрей було прописано чотирьом пацієнтам віком від десяти до сорока років, і жоден із них не звернувся зі скаргами на алергію.
– Дуже
