а надто на фоні шістнадцятирічного хлопця.
Дізнавшись про скруту, в яку потрапив Генрі, тато влаштував його в механічну майстерню на судноремонтний завод «Джеймс Ф. Флавер і брати». Платили там так мало, що бракувало навіть на оренду житла. Щоб не померти з голоду, ночами Генрі ремонтував годинники, намагаючись не зважати на голодне бурчання в животі.
І незабаром усе змінилося на краще. Генрі дізнався про місце в компанії «Детройт Драй Док», в якій виготовляли чимало машинерії. А серед неї – і парові двигуни.
– Єс! Єс! Єс! – витанцьовував Форд.
Здавалося, його мрія створювати самохідні машини стала ближчою.
У цій компанії Генрі пропрацював учнем машиніста два роки й вивчив усе можливе про парові машини. І став мріяти, що одного дня сам створить… Ні, не локомобіль для ферми, а автомобіль для міських вулиць! Можливо, його серцем стане паровий двигун. Або щось інше.
– Цього я ще не знаю, – Форд морщив лоба.
У часи свого учнівства Генрі частенько бував на батьковій фермі. Одного разу сусід запитав його, чи тямить Генрі щось у локомобілях.
– Авжеж! – вигукнув юнак. І через свою самовпевненість мало не зганьбився.
Фермер показав Генрі новенький локомобіль «Вестінґауз». Коли хлопець побачив його, то ледь не зомлів. Він був інакше влаштований!
«Ой-ой!» – подумав Форд.
Двигун у «Вестінґауза» був не ззаду, а спереду, а котел – навпаки. І колеса приводилися в рух трохи інакше.
– То ти зможеш ним керувати, чи ні?
– Т-т… так! – кивнув Генрі. Його серце бухкало, а руки тремтіли.
Хлопець видерся на локомобіль. Він змусив себе зосередитися. Трохи роздивившись двигун, Форд полегшено зітхнув. Він зрозумів, що насправді все не так і складно. Тоді нарешті Генрі опанував себе, і локомобіль запрацював.
– Ну й головатий у тебе хлопець! – гукнув фермер Фордові-старшому, який за ними спостерігав. Батько Генрі тільки насупився.
– Бісові машини! – скривився він.
Зустріч із «Вестінґаузом» була знаменням.
Закінчивши навчання в майстернях, Генрі влаштувався на роботу в компанію «Вестінґауз», яка виготовляла локомобілі. Заснував її чоловік-легенда.
Джордж Вестінґауз був винахідником. Він винайшов повітряні гальма для вагонів і локомотивів. Це був справжній прорив на залізниці. Нові гальма були такі надійні, що потяги змогли розвивати набагато більшу швидкість, ніж досі. Машиністи не боялися мчати колією, бо знали – вони без проблем зможуть зупинити поїзд.
Окрім гальм, Вестінґауз запатентував ще близько чотирьохсот різних винаходів. Усі вони були дуже корисними.
Але на новому місці Генрі працював не з потягами. Його найняли як експерта з налаштування та ремонту локомобілів. Їх теж виробляли в компанії «Вестінґауз». І тут на нього чекало велике розчарування!
Вивчивши парові двигуни до найменших дрібниць, Генрі раптом зрозумів:
– Ні-ні-ні! Пара – це геть не те, що
