– засміялася вона. І раптом очі Клари розплющилися від здивування. – То це ви – той майстер, який ремонтував годинники всім нашим сусідам?!
Генрі підтвердив її здогад.
Форд і Клара протеревенили весь вечір. Генрі довідався, що її родина живе всього за чотири милі від батькової ферми. Коли він повертався з танців, то вже мріяв про наступну зустріч із цією чарівною дівчиною.
Те літо було незабутнім. Генрі і Клара каталися на човнах і ласували кукурудзою. Він розповідав дівчині про свою мрію збудувати легкий і швидкий транспорт для людей.
– Тобі вдасться, от побачиш! – підбадьорювала вона друга.
Невдовзі вони заручилися.
Та була одна проблема.
Родина Клари не хотіла віддавати її за хлопця з непевним становищем. Їм було зрозуміло, що Генрі не займатиметься татовою фермою. У нього не було свого дому. І хоч він мав роботу, але зарплата була замала, щоб купити житло й утримувати родину.
– Клара ще занадто юна. Почекайте кілька років! – відрізала мати дівчини.
– Мамо, мені двадцять! – запротестувала Клара.
– Кларо Браянт! Або ви почекаєте два роки, або не бачити вам нашого благословення!
Клара не хотіла розривати стосунків з батьками, тому заручені вирішили почекати.
Два роки злетіли швидко, та ані свого дому, ані кращої зарплатні в Генрі так і не з’явилося. Вони з Кларою були у відчаї.
– Батьки ніколи не погодяться на наше весілля! – похнюпилася вона.
– Я обов’язково щось придумаю, люба, – Генрі намагався втішити наречену, вдаючи впевненість.
Побачивши скруту сина, тато знову прийшов йому на допомогу.
– Ти пам’ятаєш, що ми маємо нічогенький шмат лісу? – запитав він.
– Авжеж, тату! Але до чого тут ліс?
– Я подарую його тобі просто зараз. Збудуй там дім та й одружуйся з Кларою. Але є одна умова.
– Яка?
– Ти забудеш про свою машинерію і працюватимеш тут, на фермі.
Генрі відчув себе затиснутим у лещата. Кров прилила до щік. Але вибору не було! Заради Клари він міг пожертвувати навіть своєю мрією. Тож Форд пристав на батькову умову.
Генрі і Клара одружилися у квітні на двадцять другий день народження дівчини. Фордові було неповних двадцять п’ять років. Він був охоплений щастям і сумом водночас. Поруч була кохана Клара, але не було любих машин. Лише нескінченні акри лісу…
Молодята вирубали невеличку ділянку і збудували на ній затишний будиночок. Він був квадратної форми, тож його, недовго думаючи, назвали Квадратним будиночком. Генрі налаштував тартак і пересувний двигун, а тоді почав пиляти і продавати ліс.
– Коханий, – сказала Клара, – а чому б тобі не збудувати ще й майстерню?
– Яку майстерню? – Генрі розгубився.
– Для твоїх двигунів!
Тієї миті Форд відчув, як його давня мрія ожила.
– От дурень! – сказав він собі.
Клара
