яка називається «астероїд Б-612», – це їх переконає, і вони не набридатимуть вам розпитуваннями. Отакий вони народ, ці дорослі. Не варто на них сердитися. Діти повинні бути дуже поблажливі до дорослих.
Але ми, ті, хто розуміє, що таке життя, ми, звісно, сміємося з номерів і цифр! Я охоче почав би цю повість як чарівну казку. Я хотів би почати так:
«Жив собі Маленький принц. Він жив на планеті, яка трошечки більша за нього самого, і йому дуже хотілося мати друга…». Ті, хто розуміє, що таке життя, відразу б побачили, що це набагато більше схоже на правду.
Бо я зовсім не хочу, щоб мою книжку читали лише для розваги. Серце моє стискається від болю, коли згадую мого маленького друга, і тяжко мені про це говорити. Ось уже шість років, як мій друг разом з баранцем мене покинув. І я хочу розповісти про нього задля того, аби його не забути. Це дуже сумно, коли забувають друзів. Не кожному таланить мати друга. І я боюся стати таким, як дорослі, котрі нічим не цікавляться, крім цифр. Ще й тому я купив фарби та кольорові олівці. Не так це просто – в моєму віці знову братися до малювання, якщо за все життя лише й зобразив, що удава зовні і зсередини, та й то у шість років! Звісно, я намагаюся передати схожість якнайкраще. Але зовсім не впевнений, що у мене це вийде. Один портрет виходить вдало, а інший ні краплі не схожий. Так само і зріст: на одному малюнку Маленький принц у мене надто великий, на іншому – замаленький. І я не дуже добре пам'ятаю, якого кольору був його одяг. Я намагаюся малювати і так і сяк, навмання. Зрештою, я можу помилитися і в якихось важливих подробицях. Але ви вже вибачайте. Мій друг ніколи мені нічого не пояснював. Можливо, він думав, що я такий самий, як він. Але я, на жаль, не вмію побачити баранця крізь стінки ящика. Може, я трохи схожий на дорослих. Напевно, я старію.
V
Кожного дня я дізнавався щось про його планету, про те, як він її покинув і як мандрував. Він розповідав про це потроху, і то принагідно. Так на третій день я довідався про трагедію з баобабами.
Це теж вийшло через баранця. Здавалося, Маленьким принцом раптом оволоділи тяжкі сумніви, і він запитав:
– Скажи, адже це правда, що баранці їдять кущі?
– Так, правда.
– От добре!
Я не зрозумів, чому було так важливо, що баранці їдять кущі. Але Маленький принц додав:
– Отже, вони і баобаби теж їдять?
Я заперечив, мовляв, баобаби – не кущі, а величезні дерева заввишки з дзвіницю, і якщо він приведе навіть ціле стадо слонів, їм не з’їсти і одного баобаба.
Почувши про слонів, Маленький принц засміявся:
– Їх довелося б поставити один на одного…
А потім сказав розважливо:
– Баобаби, поки не виростуть, бувають зовсім маленькі.
– Це вірно. Але навіщо твоєму баранцеві їсти маленькі баобаби?
– А як же! – вигукнув він, ніби мова йшла про найпростіші, азбучні істини.
