style="font-size:15px;"> Маленький принц докладно мені все описав, і я намалював цю планету. Терпіти не можу читати людям мораль. Але мало хто знає, чим загрожують баобаби, а небезпека, якій піддається всякий, хто потрапить на астероїд, дуже велика – ось чому цього разу я наважуюся зрадити своїй звичайній стриманості. «Діти! – кажу я. – Стережіться баобабів!» Я хочу попередити моїх друзів про небезпеку, яка давно вже на них чатує, а вони навіть не підозрюють про неї, як не підозрював колись і я. Ось чому я так трудився над цим малюнком, цей час я витратив не дарма. Можливо, ви запитаєте: чому в моїй книжці немає більше таких помітних малюнків, як цей, з баобабами? Відповідь дуже проста: я намагався, але у мене нічого не вийшло. А коли я малював баобаби, мене надихало усвідомлення того, як це важливо і невідкладно.
VI
О, Маленький принце! Потроху я зрозумів, яким сумним і одноманітним було твоє життя. Тривалий час ти мав лише одну розвагу: милуватися вечірнім сонцем. Я дізнався про це вранці четвертого дня, коли ти сказав:
– Я дуже люблю захід сонця. Ходімо подивимося, як заходить сонце.
– Ну, доведеться почекати.
– Чого чекати?
– Щоб сонце зайшло.
Спочатку ти дуже здивувався, а потім засміявся над собою і сказав:
– Мені все здається, що я у себе вдома!
І справді. Всі знають, що коли в Америці полудень, у Франції сонце вже заходить. І якби за одну хвилину перенестися до Франції, можна було б помилуватися заходом сонця. На жаль, Франція дуже, дуже далеко. А на твоїй планеті тобі досить було пересунути стілець на кілька кроків. І ти знову і знову дивився на небо, коли тільки бажав…
– Одного разу я за один день бачив захід сонця сорок три рази!
І трохи згодом ти додав:
– Знаєш… Коли стане дуже сумно, приємно помилуватися, як заходить сонце…
– Отже, у той день, коли ти бачив сорок три заходи сонця, тобі було дуже сумно?
Але Маленький принц нічого не відповів.
VII
На п'ятий день, знову-таки завдяки баранцеві, я дізнався секрет Маленького принца. Він запитав несподівано, без передмов, наче дійшов цього висновку після довгих мовчазних роздумів:
– Якщо баранець ість кущі, то він, мабуть, і квіти їсть?
– Він є все, що попадеться.
– Навіть такі квіти, у яких шипи?
– Так, і ті, у яких шипи.
– Тоді навіщо шипи?
Цього я не знав. Я був дуже зайнятий: в моторі заїло одну гайку, і я намагався її відкрутити. Мені було не по собі, ситуація ставала загрозливою, води майже не залишилося, і я вже побоювався, що моя вимушена посадка погано скінчиться.
– Навіщо потрібні шипи?
Поставивши будь-яке запитання, Маленький принц ніколи не заспокоювався, поки не отримував відповідь. Непіддатлива
