облизує губи – колишній чемпіон із шахів, – поплескує себе долонями по підборідді, а потім махає рукою – та нехай, Верона варта не однієї такої партії. І сідає за стіл біля неї. Ліктем випадково торкається до грудей, пояснюючи дію кофеїну на людський організм, коліном – до ноги, під столом наступає на туфлю і, вдихаючи запах «Шанель № 5», гучно сопе їй під вухом. Надька – вона ж політик у цій справі, вона ж фахівець у півнячих боях – солодко вигинається над столом, щоб її драглисті мармеладові груди лягли двома суничними галяретками на скатертину, і, не відводячи погляду від Толічки, свого синього слизького холодного погляду, облизуючи губи від спраги, бо їй аж гаряче стало від своєї безсоромності, відсуває долонею лікоть доктора Бау:
– Обережно, – каже, – ви мене ліктем товчете у груди. Вони ж ніжні, їм боляче. І ногу заберіть із моєї туфлі – у вас ноги як костилі.
Доктор Бау ховає руку під стіл, і його пальці повзуть внутрішньою частиною нейлонового стегна.
– Які ти, Надько, тістечка спекла, просто смакота, не відірватися, – каже Толічка.
Його губи в крихтах і варенні, а руки спокійнісінько лежать на столі, наче все так і має бути, і ці сумирні руки своєю пасивністю деруть Надьчине серце колючим дротом, бо чого це він не ревнує, треба ж ревнувати таку гарну жінку, а не тістечка їсти.
«Ну, Толічко, зараз ти в мене закукурікаєш», – думає роздратована Надька, бо якщо вона запланувала півнячі бої, то вони таки відбудуться, і ніхто її життєвого розкладу не змінить. Вона знову вигинається, тільки вже не над столом, а на спинку крісла, опускає повіки, робить дуже задоволене обличчя, а потім, наче її совість замучила від таких розкошів, різко запитує у доктора:
– Що ви там шукаєте? Може, щось загубили?
Жовті вуста Марка Альфредовича Бау майже торкаються до її вуха, ласолюбний погляд солодко спочиває на грудях, а рука й далі намацує оте, загублене.
– Вас загубив, мила моя Вероно, кого ж іще, як не вас? – шепоче він жінці.
– Ти дивися, тісто аж у роті тане, солодке, ніжне… Що ти туди додаєш? Докторе Бау, зробіть аналізи цього тіста, бо у нього мусить бути якесь чар-зілля підмішане. Нереально смачно, – Толічка наче нічого і не помічає.
Надька обмірковує ситуацію – може, розлюбив, може, істерику закатати, що честь своєї жінки не захищає, а їсть, як борсук, коли в нього на очах Верону, красуню, звабницю, так просто відбиває старий доктор Бау? І цієї миті лунає дзвінок у двері. Надька вивільняється з остогидлих докторських обіймів. Єдине, чого вона хотіла досягти цим фліртом, виявилося недосяжним, тож можна тепер бути різкою, поганою і відшити старого так, щоб і ноги його на порозі більше не було. Толічка пожвавлюється, витирає крихти з губ, причісує масними від тістечка пальцями волосся, щоб не куйовдилося. Доктор Бау згасає – він розуміє, що сьогодні вже не буде такої бажаної миті близькості з цією жінкою, то й сидіти тут нічого. Та до них приходить гостя – Марічка, і все змінюється.
Вона
