Кровна мста. Ярослав Яріш

Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Кровна мста - Ярослав Яріш страница 4

Кровна мста - Ярослав Яріш

Скачать книгу

багата. Я тобі, княже, смушки продавати буду в Царгороді, аби мене тільки не займав ніхто. У багатстві, розкоші жити будеш.

      – А ратитися з ким? – із сумом запитав князь.

      Видно, купець не чекав такого запитання: розгублено поглядав то на Романа, то на Мирослава. Нарешті відповів:

      – Племен і язиків там много. Завше знайдеться якась весь, аби розорити.

      Мстислав посміхнувся.

      – Весі палити – не по мені.

      Бояри мовчали, купець же, розігрітий медом, продовжував теревенити:

      – Ти, княже, єси великий воїн. А войовнича русь зародилася у наших землях, північних, тож і тобі там місце. Коли в русича народжується син, то отець у колиску дає йому меча, і отрок із того часу вже стає воєм. Тим мечем він бере собі те, у чому потребу має. Коли ж ми разом із варягами прийшли до Києва, то і поляни стали руссю називатися. Ми навчили вас воювати, показали шлях у греки.

      Мстислав слухав цю мову неуважно – кожен рід мав звичку хвалити свою славу, доблесть, кожен запевняв, що його коріння – найдревніше. Князь ніколи не зважав на це – думав свою думу. Зате пожвавішав Мирослав.

      – Коли ми плавали по морях, то ви тілько разом із жабами на болоті квакали! І русь споконвіку на Дніпрі жила, на Прип’яті та на Десні. А ще понад Россю, від того й ріка так зоветься. Київ – то є серце Русі, мати всіх городів руських.

      Боярин завше був скорим до бесід, любив сперечатися, особливо з гостями з півночі та варягами, які останнім часом усе більше задирають носа. Князівський мед тільки додавав йому охоти. Зараз він поглянув на Романа, штовхнув його ліктем.

      – А ти що повіси нам, за ким правда?

      Роман був аланом, батьком Луки. Це був поважний муж, говорив завше стримано, сперечатися не любив. Та раз його запитали – він відповів:

      – Ми, алани, є роду сколотського, греки ж на нас рекли «скіфи». То ми навчили вас ратитися і торгувати з греками іще п’ятнадцять століть тому. Русами ви називали князів, яких вибирало віче і які правили вами. Тому й речуть: «Земля руська», себто княжа земля.

      Мирослав тут же заперечив:

      – Русь народилася на Дніпрі, а вже звідти по всіх землях розійшлася. Наших мечів і греки скуштували, і римляни, і степовики, і готи. У нас споконвіку віче є вищим від князя. Через отой закон старий не було на Русі ніколи ладу, кожен рід своєму богу молився і свого князя слухав. Не було єдності. Тому й приходили до нас готи, обри, хозари та обкладали нас даниною. Отоді знову віче кликало собі князя сильного, аби об’єднав усі роди і побив ворогів!

      – Русь північна древніша є, – тягнув своєї Вадим, та князь не мав наміру далі слухати тієї розмови.

      Він махнув рукою, і всі затихли.

      Аби розсудити бояр, Мстислав сказав:

      – Хіба важить, хто древніший є? У кого сила многа – також не важить. Он Редедя яким був здоровецьким. Усі справи добрі з Божого благословення робляться, а за лихі Господь карає.

      Мстислав замовк, і тут знову спробував узяти слово Вадим, описуючи красу

Скачать книгу