Його прощальний уклін. Артур Конан Дойл

Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Його прощальний уклін - Артур Конан Дойл страница 9

Його прощальний уклін - Артур Конан Дойл Зарубіжні авторські зібрання

Скачать книгу

ми закінчили розмову з Бейнсом, то рушили назад, а Голмс стенув плечима:

      – Ніяк не можу збагнути цього чоловіка. Схоже, обраний ним шлях веде до прірви. Що ж, як він каже, кожен із нас має йти своєю дорогою. Потім переконаємося, що з цього вийде. Однак є щось в інспекторі Бейнсу, чого я не здатний зрозуміти.

      – Сідайте в це крісло, Ватсоне, – вказав Шерлок Голмс, коли ми повернулися до нашої кімнати в «Бугаєві». – Я хочу, щоб ви краще зрозуміли суть ситуації, оскільки сьогодні вночі мені може знадобитися ваша допомога. Якщо дозволите, я розповім, наскільки просунулася ця справа. Хоча спершу вона виглядала простою, та потім несподівано виникли певні труднощі у зв’язку з цим арештом. Тут є безліч прогалин, які нам доведеться заповнити. Почнемо з записки, яку Ґарсія отримав перед смертю. Відкинемо версію Бейнса й вважатимемо, що слуги Ґарсії до злочину не причетні. Ґарсія запросив до себе в гості Скотта Екклза, що міг зробити винятково з метою забезпечити собі алібі. Отже, саме Ґарсія задумав якусь справу, мабуть, злочинну, яку треба було здійснити тієї самої ночі, коли він вирушив назустріч своїй загибелі. Я кажу «злочинну», бо лише людина, котра замислила щось недобре, так піклується про своє алібі. Хто ж тоді, найімовірніше, відібрав йому життя? Певна річ, той, проти кого запланували злочин. Отже, ми з вами наразі ще не зійшли з твердого ґрунту. Ясно, чому зникли слуги Ґарсії. Усі вони були спільниками в злочині, що готувався. Якби його вдало здійснили, а Ґарсія повернувся б, свідчення нашого «справжнього британця» розсіяли б усі можливі підозри і все зійшло би їм із рук. Але справа виявилася небезпечною. Тому вони домовилися, що якщо Ґарсія не повернеться, обидва його помічники сховаються в притулку, який вони заздалегідь підготували, а згодом спробують ще раз. Усе це вичерпно пояснює події, чи не так?

      Весь заплутаний клубок, здавалося, миттєво розплутався перед моїми очима. Як завжди, я дивувався, що сам не зрозумів таких очевидних речей.

      – Але чому ж повернувся хтось із слуг?

      – Можна припустити, що, втікаючи, він у поспіху забув щось цінне, щось таке, без чого не міг обійтися. Це пояснює його наполегливість, правильно?

      – Згоден. Що ж далі?

      – Далі згадаємо про записку, яку отримав за обідом Ґарсія. Вона вказує на те, що в змовників у ворожому таборі був спільник. Питання в тому, де ж розмістився той ворожий табір? Я вже казав вам, що це може бути лише великий будинок, а число таких в окрузі обмежене. Перші дні, які провів у цьому селищі, я присвятив систематичним прогулянкам околицями, під час яких у перервах між ботанічними дослідженнями обстежив усі ці великі будівлі та збирав інформацію про сімейну історію їхніх мешканців. Один і тільки один із цих будинків привернув мою увагу. Це старовинний замок часів Якова І, що називається «Високі склепіння». Розташоване воно за милю від Окшотта та за півмилі від місця вбивства. Решта будівель належать доволі прозаїчним і шанованим людям, далеким від усілякої романтики. А ось містер Гендерсон із «Високих склепінь» – що не кажіть, незвичайний чоловік, із котрим можуть траплятися загадкові події. Тому я зосередив свою увагу на ньому та на мешканцях його будинку.

Скачать книгу