ще назвав мене головним героєм! – ні сіло ні впало ляпнув Славко.
Розділ 6
Веселий барон Асіст
Веселий барон Асіст знав геть усе. Він навіть знав те, про що багато хто не знав, що таке взагалі можна знати. Барон напівлежав у глибокому зручному кріслі біля каміна, якого не було розтоплено, та лузав добре підсмажене насіння, охайно складуючи лушпайки у велику білу миску з надщербленою емаллю. Звичайний барон не займався б такою принизливою справою, як лузання насіння, але барон був особливий, це був веселий барон, а таке прізвисько зобов'язувало до чогось такого, що викликало б усмішку. Сьогодні він обрав саме лузання. Вчора, наприклад, барон півдня катався на маленькому самокаті веселим палацом, лякаючи раптовими зойками своїх до всього вже звиклих слуг. Самокат було добре змащено, тому котився він абсолютно нечутно. Барон під'їжджав до котрогось старого слуги ззаду й раптом горлав йому на вухо яку-небудь веселу нісенітницю на кшталт:
– Діду! Живи у повному відриві!
І з реготом мчав геть на своєму безшумному самокаті, залишаючи слугу з серцевим нападом де-небудь у п'ятому коридорі третього поверху лівого крила, звідки до сонячного світла треба було йти не менш, як півгодини. Алеї парку, насадженого біля палацу, були поплутані так, що п'ятдесят метрів, які відділяли вхід до маєтку від дверей самого палацу, можна було долати години зо дві, та й то якщо прислуга допомогла б. А бували такі відвідувачі, що й не долали цієї невеличкої відстані, а сідали просто на землю та кволими від спраги й голоду голосами після кілька добових блукань благали про допомогу. На такі крики веселун-барон вискакував, ніби чортик із табакерки, поправляв окуляри без скелець, зроблені з простого блискучого дроту, розкланювався глибокими поклонами, а то й вшановував гостей добре відпрацьованим жіночим реверансом та запитував серйозним і ввічливим тоном:
– Чого бажаєте?
І коли переляканий та змарнілий відвідувач просив тільки одного – вказати шлях до входу в палац, а чи виходу з маєтку, веселий барон починав довго та з подробицями розповідати, де розташовано спальню, зі смаком розписував, що сьогодні подаватимуть на обід, де тут їдальня та наскільки холодний сік сьогодні стоятиме на столі. Коли відвідувача допікало до живого, барон, несамовито регочучи, зникав, розчинявся в чистому, прозорому повітрі.
Барон узяв у долоню трохи насіння і із завидною швидкістю продовжив свою веселу та захопливу справу.
– Пане бароне, до ущелини наближаються двоє невідомих.
– Це добре, – посміхнувся веселий барон, – бо останнім часом життя стало нудьгуватим. Дайте-но мені глянути, кого до нас занесло?
На великій, ретельно пофарбованій стіні, яка час від часу виконувала роль екрана, з'явився малюнок. Це запрацював мультимедійний проектор. На малюнку барон побачив двох вояків, із голови до п'ят обвішаних зброєю.
– Так, так, так, – розвеселився барон Асіст, – та на мене, здається, війною пійшли? Оце здорово! Оце класно! Ми не воювали цілих два тижні! Так же з нудьги
